Очі в сутінках

Даринка завжди відчувала, що за нею хтось спостерігає, коли вона збирала цілющі трави на схилах гір. Це не був злий погляд. Це був погляд Айї — великої лісової рисі з вушками-пензликами та плямистим хутром, що ідеально зливалося з корою старих дерев. Айя ніколи не підходила близько, вона була тінню, яка завжди трималася на відстані одного стрибка.

Того вечора до лісової хатини, де жила Даринка з бабусею, прийшов Мандрівник у Сірому. Він усміхався, мав приємний голос і просив притулку на ніч. Бабуся вже хотіла запросити його до хати, але Даринка помітила, що Мандрівник не має тіні, а його очі ніколи не кліпають. Це був Лихоман — істота, що прикидається людиною, щоб увійти в дім і забрати з нього радість та здоров'я.

Лихоман уже заніс ногу над порогом, як раптом з даху хатини почулося коротке, наче тріск сухої гілки, гарчання.

Айя одним беззвучним стрибком приземлилася прямо перед гостем. Її бурштинові очі світилися так яскраво, що Лихоман відсахнувся. Рись не нападала першою. Вона просто почала повільно обходити його колом, і там, де ступали її м'які лапи, на землі з'являлися сліди, що світилися блакитним вогнем.

— Тобі тут не місце, — здавалося, промовляв кожен рух рисі.

Лихоман спробував змінити подобу, став схожим на величезного вовка, але Айя випустила свої довгі, наче леза, кігті. Вона бачила його справжню суть крізь будь-яку маску. Рись зробила блискавичний випад, лише торкнувшись лапою плеча істоти, і сірий одяг мандрівника спалахнув срібним полум'ям.

Не витримавши правдивого світла Айї, Лихоман розсипався на сухе листя і розлетівся за вітром.

Рись на мить затрималася на порозі. Вона подивилася на Даринку, нахиливши голову набік, ніби перевіряючи, чи все гаразд, а потім одним граційним рухом зникла в гілках старої ялини.

З того часу Даринка знала: навіть якщо ліс здається порожнім, у сутінках завжди є очі, які бачать правду і оберігають спокій рідного дому.