Глава 21.

На щастя, дійшли ми в 13:15 без пригод.  Ми зайшли в будинок я поставила пакунки на підлогу та почала розуватись.

—Що купили? -підійшовши, цікавиться Назар.

—Одяг та подарунок Каті. -кажу я.

—Ага. Це мега-супер-класний образ. -додає Даша.

—Голодні? -запитується хлопець.

—Ні, ми поїли.

—Ага, Назарчик, ми їли смачнючі бургери. Ммм, такі ти ше не їв. -дражниться Даша.

—Ще трошки і можна буде збиратись. Даш, ти їдеш? -питається Назар.

—ЗВІСНО! -кричить Даша йдучи в свою кімнату.

—Я схожу в душ. А тоді повторювати пісню? -питаюсь я в Назара.

—Окей, тільки давай не довго.

—Я швиденько.

Я пішла в душ і вже за 15 хвилин я стояла на кухні з мокрою головою. Вдягнула назад піжаму, щоб не замастити інший одяг. Там вже був Назар, він налаштовував гітару.

—Давно на ній граєш? -питаюсь я та роздивляюсь гітару. Чорна акустична гітара, а на ній багато наклейок. Помічаю одну з написом «Океан Ельзи». Ще одна з «Лінія Маннергейма». «Скрябін» поруч «Zhadan I Sobaky », «Boombox». Вау, схоже в нас є спільне, нам двом подобаються ці виконавці, але мені ще подобається «Христина Собовій» та «Один в каное». Помічаю що біля наліпки «Скрябін» є ще одна з машиною, з тою самою машиною Скрябіна.

—Ну, трохи є. А ти вмієш?

—Раніше вчилась, але потім кинула. Щось пам‘ятаю. Ну банальне знаю точно.

—Окей. Готова співати?

—Так.

Ми порепитирували декілька раз. Лише іноді Назар забував акорди або я слова. Але це не проблема. На годиннику 14:04.

—Гаразд, потрібно збиратись.

—Ага. -кажу та виходжу з кухні.

Заходжу в кімнату дістаю свій одяг. Одягаю його, під низ  купальник, іду в ванну, підсушую волосся та виходжу в коридор.

—Я готова. А ви? -голосно кажу. Водночас дивлюся на себе в дзеркалі.

—Вау. Дійсно гарно. -каже Назар виходячи з кімнати батьків. —Даша, всі готові, одна ти не готова?

—Я  готова. -каже вона та виходить в коротенькому рожевому платячку. Та в малинових босоніжках. —Як вам?

—Дуже гарно. -кажу я.

—Гаразд, треба поспішати вже.. -Назар дивиться на годинник. -Вже 14:20, давайте швиденько.

Я взяла подарунок. Даша якусь гарно запаковану коробочку. А Назар свою гітару. Ми виходимо на вулицю і йдемо в сторону будинку Каті. За десять хвилин ми вде були біля невеличкого одноповерхового будиночка. Біля нього стояло вже шість  людей. Чотири хлопця та дві дівчини.

—Привіт. -вигукує якийсь хлопець.

—О, привіт. - відповідає йому Назар.

—А це хто? -питається той.

—Фіма. -кажу я.

—Макс. Приємно познайомитись.

—Взаємно.

—Раніше тебе тут не бачив. Десь недавно приїхала?

—Ні, півтора року назад.

—Ого. -дивується той. —А чому я тебе не бачив?

—Бо не гуляла в цій частині міста.

—А зрозумів.

—Виходить! -кричить хтось з дівчат.

Всі починають метушитися. А я нічого не розумію. Біля мене стоїть Назар та Макс, тож вирішую в них спитатись.

—Ви розумієте що відбувається?

—Вони мають зробити сюрприз, бачиш отам -показує Макс на двох дівчат і Дашу. —В них головний сюрприз.

—Путівка до Карпат. -втручається Назар. —Катя давно хотіла поїхати туди. Ось ми й скинулись всі.

—Круто.

Двері воріт відкриваються, а з них виходить Катя. В гарній зеленій сукні. Всі дівчата були одягнені в однокові сукні середньої довшени та рукавами буф, навіть Даша. Точніше вони однакові, але у кожної різний колір. Лише я одна, біла ворона серед них, вдягнута у спідницю та футболку.

—Почуваюсь не в своїй тарілці. -тихо кажу я, але це чує Максим.

—Все буде добре. -підтримує мене Макс.

Я роздивляюсь його, так щоб той не помітив. Високий та стрункий хлопець,  вищий за мене, але трішки нищий за Назара. Одягнений в зелений костюм, який пасував до його теж зелених очей. Світле волося з стрижкою топ кнот, волося зібране в хвостик. Чимось він схожий на Назара, хоча схожість лише в доброму характері зовні вони відрізняють, єдине спільне світле волосся. Назар сьогодні одягнений в чорні широкі шорти та білу футболку, а на спині в нього гітара.  На щастя хлопці теж в кросівках, тож я не єдина в них.

—Тобі Даша не казала що вони однаково вдягнутими будуть? -цікавиться Назар.

—Ні, але навіть якби й сказала я б не купила навіть схоже. Не хочу виглядати як решта. -відповідаю і дивлюсь як дівчата хлопають святкові хлопавки і вбручають Каті надувні кульки. —Ми зразу на озеро?

—Ніби так, але по нас має приїхати батько Ярика і ще Каті, в одну машину ми не вмістимось. -пояснює мені Назар.

—А вони теж будуть там, на озері? -цікавлюсь, бо мені і так не зручно в компанії зовсім незнайомих, так ще й з дорослими буде бульше дискомфорту. Від цих думок я згорбилась, намагаючись прикрити руки.

—Ні просто підвезуть. Не переживай. -заспокоює, ніби помічає що мені некомфортно, Назар.

Проходять декілька хвилин вітань Каті, доходить моя черга. Я підходжу й вітаю її та вручаю подарунок, спочатку вона дивується, а потім з посмішкою дякує. До нас під’їжає два бусика білого та сірого кольору. Всі сідають в них, я ж чекаю поки всі розсядуться. Назар каже щоб я іншої з ним, до білого бусику, я й не проти. Даша пішла з подругами до сірого. В нашому ж шість місць. Спереду водій, біля нього дівчина в жовтому платі, яка щось обговорювала з водієм. Далі на другому ряді лише два місця по боках, на одному сидить мила дівчина в оранжевому. А на другому я. Далі йде три задніх крісла. Зразу за мною, з лівого боку, сидить Назар. Посередині Макс. Біля нього хлопець з фіолетовим волосям, він мені сподобався, таке ж яскраве волося як в мене, значить цікава особистість. Ця трійця щось обговорювала. Я лише розчула що вони говорять про озеро на яке ми їдемо.

—Давно знаєш Макса і Назара? -цікавиться дівчина в оранжевому платі.

—Ну не дуже, а Макса перший раз бачу. -відповідаю й усміхаюсь.

—Доречі, я Христя.

—Я Фіма.

Доїжаємо ми за 45 хвилин на місце. Вечь час Христя розказувала про їхню групу. Але імена я не запам‘ятала. Лише знаю що того хлопця з фіолетовим волосям звати Юра. А дівчину яка силить біля водія звати Маша. Мабуть з цими я більше і спілкуватимусь. Іноді хлопці говорили жарти і всі сміялись, навіть водій — батько Ярика сміявся. На перший погляд він був дуже серйозний, але зовнішність оманлива штука. Приїхавши на місце всі виходять, я теж. Ми прибули першими. Тож потрібно починати розкладати речі. Хлопці вигрудають з багажника стіл та стільці. Маша діставала продукти. Христя стелила покривала. Я не знала що мені робити, тож підійшла до водія Андрія Михайловича. Я дізналась його ім‘я коли хлопці жартували і кликали його аби той послухав.