Глава 20.

Прокинулась я рано. На годиннику 07:07. Спочатку варто вмитись, тож я пішла в ванну кімнату. Вийшла з неї та направилась до кухні. Всі ще сплять це мені на користь. Я хочу щось приготувати. Але що саме? Можна спробувати зробити шоколадні мафіни.

З холодильника я дістала  плитку шоколаду та вершкове масло, молоко, сметану і одне яйце. Також потрібно буде борошно, какао та розпушушувач, їх я знайшла в нижній тумбочці. Дістала все на кухонний стіл. В глибоку миску просіяла трішки борошна та три столові ложки какао, туди ж  90 грам цукру та маленьку пачечку розпушувача. Тепер все добре перемішую.  В невеличкий банячок викладаю приблизно 90 грам чорного шоколаду, вливаю молоко і додаю вершкове масло. Поки це нагрівається, а воно має ще кипіти на слабкому вогні, вирішую з’єднати сметану з яйцем. Беру ще одну тарілку, виливаю туди 60 грам сметани та одне яйце. Та збиваю його вручну. Періодично помішуючи шоколадну масу. Збивши, до какавого з борошном вливаю вершково-шокаладну масу, перемішую та додаю збиту сметану з яйцем, знову все перемішую. Тісто готове, тож можна розливати по формах. В верхній шуфлядці знаходжу силіконові формочки, по них і розливаю тісто. Вмикаю духовку на 180-200 градусів і відправляю тісто туди на 20 хвилин.

Спочатку мию посуд, який використовувала, а потім залипаю в телефоні шукаючи слова. Цих десять хвилин я повторюю текст пісні, яку маю співати в Каті на дні народжені. Вони пролетіли зовсім непомітно. Чую «дзень» від духовки, вже пройшло 20 хвилин. Дістаю шість невеличких мафінів на стіл. Вся кухня пахла шоколадом, гадаю навіть весь будунок.

—Вау, пахне краще за мої вчорашні сендвічі. -промовляє хтось за спиною. Я обертаюсь та бачу в  вхідних дверях кухні, соного Назара.

—Ну пахне гарно, але чи так само на смак не знаю. -відповідаю я. —Сідай будем пробувати.

Назар сів за стіл. Кухня зараз повністю моя, тож я ставлю чайник, аби зробити каву.

—У вас є латте?

—Є, в лівій тумбочці зверху. -каже Назар після чого позіхає.

—Найшла. Тобі експрессо?

—Ага.

—Даша ще спить?

—Я йшов ще спала.

Чайник якраз закипів, тож я запарила дві кружечки кави. Поставила їх на стіл поруч з мафінами.

—Смачного.

—І тобі. -сказав Назар вже жуючи.

Я теж взяла один мафін. Він виявився дуже смачним.

—Таке враження ніби він тане в роті.

—Хах. Я кухарка від Бога. Правда?

—Це точно.

—А що так смачно пахне? —на кухню заходить Даша.

—Фіма зробила шоколадні мафіни. Спробуй, вони максимально смачні.

—Ого, тоді я собі чай зроблю і  буду пробувати.

Даша швиденько зробила собі трав’яний чай і сіла до нас. Відкусивши один разочок вона похвалила мене.

—Фіма, пам’ятаєш наші плани? -згадує Даша.

—Пам‘ятаю, зараз доїмо і збираємось.

Ми доїли і я пішла одягатись. Виходжу з кімнати, а перед мною стоїть Назар.

—Тримай. -каже він і простягає мені три тисячі гривень. —Тобі ж потрібен одяг, купальник та подарунок?

—Так, щоб я без тебе робила? -на радості я обнімаю хлопця. Потім приходжу до тями відходжу крок назад та забираю гроші.

—Тебе Даша вже чекає на вулиці, тож поспішай.

Сьогодні на вулиці і справді тепло. Я вдягнула шорти, ті в який я була в лікарні та футболку. Виходжу на вулицю бачу Дашу. Дорогою Даша весь час мені розповідала про одяг. І ще щось. Але я її майже не слухала. Надто задумалась про виступ.  А якщо Назар наплутав з акордами? Або ж я забуду слова? Але довго літати в своїх думках Даша мені не дає. Воно навіть на краще.

—Ми прийшли. -каже вона.

Перед нами доволі таки великий торгівельний центр.

—Спочатку за одягом, а далі за подарунком. Одяг важливіший. Це навіть не обговорюється. -серйозно каже Даша.

—Гаразд.

Ми зайшли в будівлю. Вона виявилась ще більша ніж зовні. Багато магазинів всередині. А по центрі росте невеличке дерево. Виглядає це дуже круто. Хоч я вже в Стрию  півтори роки, але в цьому торговому центрі я ще не була. Адже всі свої речі я замовляю в інтернеті. Згадую навіщо ми сюди прийшли, тож ми з Дашою заходимо в перший магазинчик всередині. Пройшовшись по ньому я зрозуміла що тут зовсім не мій стиль.

—Даш, тут нічого немає, того що подобається мені.

—Йдем далі.

Ми вийшли та пішли в магазинчик навпроти.

—Блін, тут майже теж саме. Точно ні.

—Ой, тяжко з тобою, Фіма. -жалісно зітхнула Даша.

—Ти сама погодилась.

Ми зайшли в третій магазинчик. Він більший за два попередніх. Та й вибір тут кращий. Я зразу пішла до речей в чорно-білих тонах. Там я знайшла чорну коротку спідниця, а під нею пришиті танцювальні шорти.

—Те що треба. -каже Даша, дивлячись на спідницю в моїх руках. —Тепер треба знайти щось на верх.

—Ага. Щось оверсайз.

—Навіщо тобі широке? Треба підкреслити твою фігуру. -каже дівчина з здивуванням.

—Давай футболку широку, а купальник, який підкреслюватиме фігуру? -вирішую знайти спільний варіант.

—Домовились.

Ми пройшлися по магазинчику та побачили те що я так хотіла. Біла широка футболка з малюнком якогось заводу, точніше його чорний силует, а по середині червоною фарбою намальований слід руки. Це виглядала наче намальовано кров‘ю.

—Дивись. -кажу Даші показуючи пальцем на цю футболку.

—Ти хочеш рожеву футболку? Та ще й динозавриком? -дивується моєму вибору вона.

—Та ні, не туди дивишся. Ось цю. -я підходжу до тієї самої футболки. —Як тобі?

—Вау, крута.

—Берем?

—Ага.

Ми пішли на касу та купили цю чорну спідницю та футболку. Всього 864 гривні. По мірках хорошого одягу це не дорого.

—Далі за купальником? -питається Даша.

—В мене є інший вибір?

—Немає. -каже вона і починає зловісно хіхікати.

—Ну тоді йдемо.

Ми зайшли в магазин в якому лише купальники. Мені здається їх тут міліон.

—Даша, одне прохання. Не яскраве.

—Домовились.

Дівчина пішла вибирати, а я вирішила трішки відпочити. Все ж таки щойно я перемірила майже весь магазин. Та довго відпочивати мені не дала Дар‘я. Яка підійшла до мене із сірим купальником.