Глава 19.

Всьому хорошому є вміння закінчитись. Тож я приходжу до тями. Розумію що ніякого поцілунку не було. А просто він мені примарився. Цілий день я була голодна, лише зранку їла млинці та сендвіч. *остані правдиві слова були «В парку, а далі це були лиш фантазії*

—І що ти в тому парку робила весь час? -дивується хлопець.

—Нічого такого, говорила.

—Сама з собою?

—Чому ж це? Познайомилась з однією дуже цікавою особою. Через неї я зараз тут

—І як ж її звати? -цікавиться Назар.

—Блін, я забула спитати. Надіюсь ще побачу її. -засмучуюсь я. —Доречі тримай каву,- простягаю руку в якій було експрессо— Незнаю як ти, але я дуже хочу попити кави.

—А їсти?

—Не відмовлюсь. -усміхаюсь, а Назар робить це в відповідь.

—Ну тоді йдемо.

Ми пішли разом до дверей. Хлопець їх відкрив та пропустив мене вперед. Я зайшла та сіла на м’ягку табуретку і роззулася. Назар пішов на кухню. А я швиденько мити руки. Помивши їх я пішла до Назара.

—Смачно пахне.

—Ага. Уявляєш він сам готував? -виявляється на кухні є ще й Даша. Вона сидить вже за столом.

—Цікаво чи на смак воно таке ж? -відповідаю я і ми з Дашою починаємо сміятись.

—Чого ви так? Це, доречі, дуже їстівне. Але якщо мені не вірите можете не їсти.

—Ну, Назарчик, ми тобі довіремося. Але якщо-що то це на твоїй совісті. -каже Даша.

—Зрозумів. -сказав Назар і теж почав сміятись.

—Щось мені вже лячно їсти, все так страшно? -сміюсь я ще більше.

—Незнаю, побачим.

Я сіла за стіл, біля Даші. А Назар накидував пюре з бульби та жарені котлети. Пахне так, що аж слюньки течуть рікою. Назар ставить перед мною тарілку. Акуратно накидана картопля, посипана кропом, а біля неї дві жарені котлети з золотою скоринкою.

—Виглядає апетитно! -кажу я і помічаю як Назар посміхається після цих слів.

—На смак теж має бути. А якщо ні то….

—То що, Даша? -глузуючи відповідає Назар.

—Ви хочете сперечайтесь, а я хочу їсти. -кажу я та починаю їсти. —Доречі Даша, а ти давно вдома?

—Ні, десь пів годинки тому. А тебе чому в дома не було?

—Фіма захтіла прогулятись. -втручається Назар.

—Угу. -додаю я. —А що там по-вечірці? Все в ділі?

—Так, на третю треба бути біля її будинку, а потім ми їдем до озера. Завтра погода має бути теплішою. Може поплаваєм. -розповідає Назар.

—Це звісно круто, але є один нюанс.

—Який? -разом запитують Даша та Назар.

—В мене ні подарунку, ні купальника, ні одягу на завтра. -кажу я та роблю ковток кави.

—Ну нам ж на третю. А до того часу можна з’їздити в торговий центр. Там і все купимо тобі. Правда, Назар?

—Правда.

—Ага, це круто. Мені трохи не зручно, але можете мені трішки позичити грошей?

—Звічно можу. Але якщо ти купиш якийсь подарунок для Каті, від мене. Окей? -пропонує Назар.

—Окей. -усміхаючись відповідаю я. —А можна я завтра щось на сніданок приготую?

—Лише якщо-щось їстівне. -жартує Даша.

—Ее ні, я так не домовлялась. -підтримую жартик Даши.

Доївши Назар помив посуд і ми розійшлися по-кімнатах. Зайшовши я зробила вдох. В кімнаті Назара пахне чимось солодким та водночас гострим. Крутий аромат. Переодягнувшись в піжаму я лягла на ліжко. На мій телефон приходить повідомлення від Назара.

Назар~ Щось маєш на думці що можна подарити Каті?

Фіма~ Поки не знаю. А що вона любить?

Назар~ Не знаю. Купи може їй якусь косметику.

Фіма~ Ні, косметику потрібно підбирати. Під кожного окремо. Тож тут легко прогадати.

Назар~ Давай тоді ти заспіваєш, а я на гітарі щось зіграю. Але до того ти купиш  їй щось.

Фіма~ Точно, а як ти ставишся до м’якої іграшки?

Назар~ Каті буде сімнадцять, але думаю їй сподобається. Як я знаю вона любить хом’яків і взагалі гризунів.

Фіма~ Блін, я вже забула за Мишку. Я тобі трішки пізнише напишу. Треба в Діми записатись як він там в Луцьку.

Назар~ Окей, чекатиму.

Я закрила чат з Назаром. І написала Дімі. Зараз вже пізно тож він не в мережі. Але щойно я відправила повідомлення, як він відповів що все окей. І що Мишка почуває себе дуже добре, лише сумує за мною. Ми побажали один одному добраніч. І я знову заходжу на переписку з Назаром.

Фіма~ Діма казав що Мишка за мною сумує і я за нею трішки сумую:(

Назар~ Ну ще трішки і ви побачитесь.

Фіма~ Ага.

Назар~ Як там Діма?

Фіма~ Казав що прикольне місто, може навіть потім ще туди поїде.

Назар~ Був в Луцьку, дійсно круте місто. Не думаєш туди поїхати?

Фіма~ Поки не знаю.

Назар~ Ну я думаю тобі варто туди поїхати.

Фіма~ А хто взагалі буде на вечірці? Я ж взагалі нікого крім тебе з Дашою добре не знаю. Лише разок бачилась з Катьою.

Назар~ Ну там точно буде Макс — мій друг, Ярик — хлопець Каті, ще буде Аня — подруга Каті, ще декілька хлопців і дівчат. Загалом 12 людей.

Фіма~ А вони приблизно нашого віку?

Назар~ Каті 17, Максу теж 17, Ярику і Ані 18. Решті 17-18. Ну з найменших будете ви з Дашою.

Фіма~ Зрозуміла.

Назар~ Але це нічого. Вони нормальні.

Фіма~ Це добре, але я вже щось їсти хочу. Хоча пройшло лише хвилин 30.

Назар~ Зробити чай?

Фіма~ Якщо нетяжко, то давай :)

Назар~ Я сам думав пити, але якось одному не дуже. Двом буде веселіше.

Фіма~ Даша вже спить?

Назар~ Вона зразу заснула.

Фіма~ Зрозуміла. Мабуть змучилась.

Назар~ Чекаю на кухні за три хвилини.

Фіма~ Окей.

Я зачекала хвилинку. Вона як на зло йшла повільно. Вийшла з кімнати та направилась на кухню. Зайшовши в неї Назар мене не помітив. Він слухав музику в навушниках та ще й стояв спиною до входу. Чайник закипів і він залив дві кружки зеленого чаю. Обертається і бачить мене. Завмерає від тобто що я сиджу на стільці.

—Ей, так не можна. Я ледь чай не розлив.

—Хах, треба бути уважнішим. А якщо я була б грабіжником чи навіть вбивцею! -кажу та роблю руками пістолет.

—Але ж ти не грабіжниця і не вбивця. Чи всеж ти грабіжниця?