Глава 15.

Проснулась я приблизно в 08:10. На мій телефон приходить повідомлення. Вгадайте від кого. Від Ростика. Того самого, придурка Ростика. «Що? Як він дізнався про мою нову сторінку? Скільки вже часу пройшло як ми не спілкуємось? Півтори роки ніби» я заходжу в чат і там висвітлюється повідомлення.

Ростик~Привіт. Я сумував за тобою. Не хочеш знову дружити?

«Що? Дружити? Я тебе бачити не хочу. Яке дружити? Ти дибіл. Фу. Так, Фіма, ти культурна, тож відповісти треба культурно»

Фіма~ Яке нафіг дружити? Ти зовсім грохнувся? Чи вже все, забув причину сого ми не дружим? Ти жартуєш? Стільки часу ти мовчав, а тут бац, з’явився блудний син. Де ж ти був коли мені було погано? Тоді коли я була дурною.

Ростик~А зараз ти не дурна?

Фіма~А тобі не здається що ти на себе надто багато береш?

Ростик~ Якщо здається треба хреститись.

Фіма~ Чим більше хрестишся, тим білше здається:|

«Як він мене бісить. Нафіга мені портити день? А зараз б проснулась, поїла б і додому поїхала б.»

Ростик~Ай короче, йди нафіг. Я думав ти мене любиш, а ти….

Фіма~ Хахпх, хлопчику не сумуй. Таке в житі буває, коли дівчата відмовляють. Це нормально.

*Ростик вас заблокував*

«Що треба було і думати»

Я відставлю телефон і розумію який цей Ростик йолуп. І що мені пішло на краще коли я перестала з ним дружити. Тут мені знову приходить повідомлення. «Невже цей дурко знову вирішив мені відписати?». Але повідомлення було від невідомого номера.

Невідомий абонент~Виходь, я тебе чекаю.

«Що за? Над мною хтось вирішив зробити пранк? Не смішно щось.»

Я вирішила, що життя одне, тож варто вийти. Швиденько зібралася. На щастя Віка сказала що мені можна буде виходити гуляти сьогодні на території лікарні. А додому я поїду вже в 18:30. Зараз на годиннику 08:30. Я зробила необережну гульку. Взула кросівки та вийшла в коридор. Де зустріла Віку.

—Привіт. Як настрій?

—Добре, я якраз до тебе йшла.-сказала медсестра.

—Щось термінове? Я просто хочу пройтись.

—Що мені вдіти? Я сьогодні йду на побачення?

—Діма любить коли людина показує справжню себе. Тож не прикидайся тією ким ти не є. А тепер бувай, бо дуже хочу на вулицю.

Недочекавшись відповіді я почала спускатись з другого на перший поверх сходами. Відкриваю двері. Свіже повітря як я по-ньому сумувала. Воно пахне волею. Дивлюсь на людей які проходять повз мене. І помічає одне дуже знайоме, воно чоловіче. Коли він підходить трішки ближче, я зрозуміла що це Назар. Він підійшов до мене.

—Привіт

—Рада тебе бачити. А то я вже думала що це будеш не ти, а.. -бачу на його лиці здивування.

—А кого?

—Ростика. Він мені писав.

—Щось серйозне?

—Ні, фігню якусь.

—Вони з Дашою більше не разом.

—Ну тоді зрозуміло. Добре що я не погодилась з ним знову дружити.

—Доречі це тобі.  -сказав простягаючи мені пакет з фруктами Назар. — Не знав що ти любиш, тож вирішив взяти всього по-трішки.

—Дякую, але я сьогодні додому вже їду.

—Я знаю. Але ж вдома теж можна їсти вітаміни.

—Ну впринципі так.

—А твій хлопець знає що ти зімною зараз зістрілась?

—Почнемо з того що я сама не знала до кого йду. -невстигла я доказати як мене перебив Назар.

—А не страшно було йти до незнайомця?

—Ні. А закінчимо тим що в мене немає хлопця. А то був мій брат.

—Зрозумів. Ти пообіцяла шо розповісти чому ти це зробила. Розкажеш?

—Так, але давай десь сядем.

Ми пішли до лавки яка була на території лікарні. Сіли і я почала розказувати чому я це зробила.

—Почнемо з того, що почалося ще 11 років назад. Коли я ще жила із матір’ю. Ми з нею часто сварилися, особливо коли вдома був відчим. Далі я пообіцяла мамі та всій родині що вб’ю себе, аби не жити з ними. Потім я переїхала до тьоті Олени. Познайомилася з Ростиком. Він мені подобався тим що він приділяв мені увагу. Більше нічим. Далі ти сам пам‘ятаєш. Нашу сварку з ним. Мені дійсно було боляче. Я переїхала сюди з Дімою, щоб забути про минуле другий раз. Півтора роки просто вчилася. Інколи знімала блог. Познайомилась з тобою вдруге. Зрозуміла що ти навіюєш старі спогади, які я не хотіла згадувати. Припинила з тобою спілкуватись. Сиділа вдома. А коли пішла гуляти з Дімою, то зустріла знову тебе і твоїх друзів. Та дівчина просто перейшла межу. Так сказати обірвала останню нитку. І все рухнуло. Того ж вечора ми посварились з Дімою. Я дістала з аптечки якісь таблетки, штук з 20 випила. Зрозуміла що цього мало. Тод вирішила порізати вени. -вказую на ліву руку, яка була перемотана. — Це було канцелярське лезо. Гостре. Далі я не памятаю що було. А прокинулась вже тут. Записала сторіз. І чекала поки знайдуть донора. Доречі, а як ти зрозумів що мені потрібна допомога? -дивлюсь на Назара,а він починає нервуватися.

—Мені показала твоє створіз Катя. Це та дівчина, яка до тебе першою підходила. Пам’ятаєш?

—Катя, прикольно. Потрібно буде подякувати їй. Передасиш їй?

—Ні. Сама маєш їй це сказати .

—Не впевнена що ми з нею десь побачимось.

—А я впевнений. Ти маєш прийти на її день народження. Воно буде після завтра. Зробиш їй сюрприз. Так і віддячиш. Домовились?-його посімшка стала ще більшою.

—Так, напишеш точний час та адресу.

—Напишу, а ти коли додому будеш їхати?

—В 18:30, але пішки. Брат не зможе забрати. А ще потрібно буде зайти в зоомагазин десь. Мишці треба корм купити, Діма казав що вже закінчується.

—Зрозумів.

—Я мабуть тебе відволікаю? В тебе своє життя. Мабуть дівчина є?—«блін що за питання? Звісно в нього є дівчина. Він ж… гарний. Йой, він мені подобається чи що?»

—Немає. -усміхаючись сказав Назар. «Яке полегшення.»

—Не знаєш де тут є якийсь хороший зоомагазин?

—Знаю. Зможу тебе вечором до нього провести. Домовились?

—Так.

—Окей, в 18:45 чекатиму тебе тут. На вході.

—Домовились. Гаразд я йтиму. Ще речі треба зібрати. Та й ти мабуть маєш справи?

—Маю, бувай.

—Бувай. А можна я дещо ще в тебе попрошу?