Глава 11.

Цей хтось виявився Назар.

nazar- А як я тебе впізнаю? Ти ж прийдеш?

fima.aaaa- Прийду. Я буду в білій футболці і чорних шортах. До того в мене червоне волосся, не думаю що ти мене сплутаєш з кимось. В Стрию мало дівчат з червоними косами.

nazar- Окей. Я скоро виходитиму.

fima.aaaa- Не запізнись. Не люблю людей, які забувають про час.

nazar- Окей.

Я відставила телефон. Сіла назад на тумбочку. Та почала зашруровувати шрурівки. З шафи дістала сумку. Поставила в неї телефон, помаду для губ, гребінець та духи, перед тим як поставити я пишикнула їх на одяг. Виходжу з дому. Закриваю квартиру на ключ. Спускаюсь на вулицю. На годиннику 14:10. Я швиденько пішла на місце зустрічі. Сіла на лавку та почала чекати. Спочатку я роздивлялася людей по кругу. Але ніхто не підходив. Тож я вирішила пограти гру на телефоні. Аж раптом хтось до мене промовляє.

-Привіт. Серафіма так?

-Так. Це я. - скзала я та підняла голову на хлопця, що стояв перед мною. Блондин високо зросту та спортивною статурою. Непогано, навіть дуже добре.

-І давно ти в Стрию? - поцікавився він.

-Пітора роки.

-Може йдем пройдемося? Чи ти боїшся що я тебе вкраду?

-Не боюсь. Куди підем? - сказала я і одразу встала, сховавши телефон в сумку.

-Пропоную в парк.

(Уявімо що зараз не сьогодення, тож в Стрию багато чого змінилось. Це стало сучасне місто. Де була багато парків та кафе. Не в образу жителям Стрия, просто уявімо що місто стало ще краще і сучасніше.)

-Гаразд.

Ми почали йти в бік парку.

-Хочеш каву? Я знаю гарне місце де вона найкраща в місті.

-Давай. Якщо це недалеко.

-Тут поруч.

Ми звернули вулицею в бік невеликого кафе. Зайшли в нього та замовили я собі латте, а Назар експрессо. Вийшли з кафе і продовжили йти в парк.

-А ти ким працюєш в Львові?

-Я підпрацьовую в автосалоні. Не думаю що ти на цьому розумієшся. Ти випадково не вела блог?

-Вела. А ти звідки знаєш?

-Та мені про тебе знайома розказувала. показувала твої. Кожен день. А потім чогось замовкла.

-Я перестала його вести. Набридло та й часу не було. Але може знову почну вести. Ти як думаєш варто?

-Думаю так.

Ми були вже в парку, тож сіли на лавку й говорили про щось.

Але цей хлопець когось мені нагадував. Але кого? Я вирішила довго не чекати і спитала.

-А ми часом не знайомі? Ти мені когось нагадуєш. - я подивилась в очі. Він занервував.

-Все може бути…. Ви дружите з Ростиком? - запитав він.

-З ким? Це хто? - я зрозуміла про кого він. Про того самого Ростика з яким ми познайомились два роки назад в Львові. Але все ще не могла зрозуміти хто він.

-Ну, Фім не роби виглядала не впізнала? Невже я так змінився, після того як тебе провів? Я ж ніби лише поварбував волосся. 

-Назар? Це ти, той хлопець що мене проводив в зоомагазинин? Блін вибач, але я краще піду. - я хтіла вже піти, але він зловив мене за руку.

-Ні, давай поговорим. Що я тобі зробив? Що ти тікаєш від мене. - Назар явно не розумів. Та й я теж.

-Ти нічого. А твою сестра зробила. Спортила мені все. Ти думаєш чого я переїхала? Просто мені не було чого робити?

-Ростик сказав ти… -хлопець не встиг доказати, бо я його перебила 

-Та багато чого він може наговорити. І що? 

-Отже ти з ним не говориш. Так?

-Так, це навіть добре. Не мішати ж мені була для них з Дашою?

-Тобто? А що між ними було? Я чогось не знаю? 

-Ти серйозно? Вони ж зустрічались.

-Не знаю. Вони лише рік назад почали зустрічатись. Мені нічого не казали. Ти його любила? - подивився на мене Назар такими жалісними очима, так ніби я його вбиваю.

-Ні, не любила. Тоді мені було комфортно з ним. Я думала ми будем довго дружити. Але бач як все вийшло.

-Ага.

-Гаразд я мабуть йтиму додому. Вже -я дістала телефон з сумки - Блін вже 16:46.

-Тобі кудись треба йти? 

-Треба було. Вже мабуть не встигну. Я гадаю нам не варто спілкуватись. Не хочу згадувати минуле, яке я старанно пробувала забути. Надіюсь ти мене зрозумієш.

-Розумію. Бувай. - сумно сказав хлопець.

Ми розвернулись та пішли в різних напрямках. Прийшовши додому я переодягнулась. Погодувала  Мишку і підігріла собі їжу. Це були макарони з сиром, а до них я налила собі кави.Щоб якось забути про сьогоднішню зустріч я вирішила почитати. Це допомогло. І я заснула в себе в кімнаті.