Глава 10.

Всі тести ми здали ще в травні. Тож літо в мене повністю вільне. І вересні я теж не планую кудись йти. Може хіба що піду на курси по-манікюру. Щоб підзаробляти гроші.

На третій день після випускного я встала. Пішла у ванну кімнату. Як завжди посистила зуби і розчесалася. Пішла на кухню. В дома нікого не було. Я підійшла до стола на якому лежала записка «Фіма, ми пішли по-справах, сніданок зроби собі сама, ти вже доросла. Тобі ж скоро 16. Будемо десь вечері не сумуй і не забудь погодувати Мишку. Цілую Олена»

Я накидала їсти Мишці і сама вирішила теж поїсти. Їсти Мишкін корм не варіант. Тож потрібно щось собі зробити самій. Тост с сиром-хороший варіант. Я швиденько зробила тост, а до нього чай, та по-снідала.

Далі на мене нахлинула хвиля депресії. «Всі мої знайомі мають хлопців. А я в чому гірша?» Всіх своїх залицяльників я ігнорувала або посилала їх на небо за зіроньками. Я не любила вживати матюки, тож посилати за зіроньками було дуже навіть культурно. Тож декілька хвилин я почекала. Гадаючи що хтось мені напише, але це не дивно я ж всім сказала шукати зорі на небі. А воно сьогодні хмарне. «Мда, Фіма, сьогодні погода не на твоїй стороні»

Тоді я згадала що нещодавно побачила в Тік Тоці відео про «Дайвінчик» та «Анонімний чат» . Швиденько зареєструвалася на Дайвінчику, чекати треба трохи довоо поки хтось напише. Тож я вирішила що в анонімному чаті справи підуть швидше. Й справді за якісь 20 секунд мені прийшло повідомлення що мого співрозмовника знайдено

Чат- Привіт. Скинь нюдси пж.

Фіма- Ти хворий?

Я швидко завершила з ним чат. І дала боту другий шанс

Чат- Привіт. Як справи?

Фіма- Привіт. Більш-менш добре. А тебе як?

Чат- Впринципі так само.

Фіма- Ясненько

Чат-Тобі скільки років?

Фіма- Майже 16, а тобі?

Чат- 17. Ти дівчинка так?

Фіма- Вчора була дівчинкою. А сьогодні незнаю. А ти хто?:|

Чат- Хлопець. Це я точно знаю:)

Фіма- Ну це добре. Як тебе звати?

Чат- Назар. А тебе?

Фіма- Серафіма. Приємно познайомитись:)

Чат- Взаємно.

Фіма- А ти звідки?

Чат-Місто Стрий, може знаєш таке.

Фіма- Жартуєш? Я зараз тут.

Чат- Хах, ніколи не зустрічав тут дівчат з Стрия.

Фіма- Ну поки ти ще її не зустрів. Я львів’янка

Чат- Оце так поворот. Я працюю в Львові

Фіма- Хах, мабуть наші долі переплуталися.

Чат- Мабуть.

Фіма- Доречі,чому тут сидиш?

Чат- Та скучно стало. А на вулиці горда як бачиш не дуже.

Фіма- Ти зараз в Стрию?

Чат- Ага.

Фіма- Круто.

Чат- Не хочеш буде побачитись?

Фіма- Але ж я тебе не знаю. Не дуже хочу

Чат- ну тоді ми познайомимось краще. А зустрінемось десь в людному місці. Можеш не хвилюватись, там тебе точно не вкрадуть. Дасиш свій інстаграм?

Фіма- Окей. Ось: fima.aaaa (від авторки: цей акаунт дійсно є, можете на нього писати питання, які вас цікавлять буду відповідати)

Чат-Зараз напишу.

Фіма- Окей. Чекатиму.

Майже одразу мені приходить повідомлення від Назара

nazar- Це я якщо-що.

fima.aaaa- Окей. Що до зустрічі, тобі коли буде зручно?

nazar- Я вільний завтра. Десь в 14:20. На центральній площі. Підходить?

fima.aaaa- Так.

nazar- Окей, чекатиму зустрічі.

Я зайшла на акаунт хлопця, але на ньому лише фото мотоцикла. І на аватарці теж він. «Так, і як знати що він гарний? Сиди і гадай.»

Гадаю він теж дивився мій профіль, але мій взагалі порожній. Я вирішила кинути блогерство. І зробила новий акаунт в інстаграм.

В обід я знову поїла. І лягла спати. Проснулась я лише вечорі. Коли прийшли Діма та тьотя Олена. Брат пройшов на кухню, а в руках в нього був пакет, який він поставив вже на стіл. Я почала заглядувати в нього.

—Що це в тебе так очі горять? Точно не через те що в пакеті. Давай розказуй. - сказав Діма.

—Ну… що тобі казати? - розгубилася я.

—Все розказуй.

—Я познайомилась з хлопцем. Він з Стрия.

—Ну і що? Він тобі подобається?

—Ні, поки. Я ще його не бачила, але ми маємо завтра піти разом погуляти. Можна ж?

—А мама знає?

—Не кажи їй будь ласка. Вона ж мене не відпустить.

—Окей, всерівно вона завтра їде додому.

—Так рано?

—Так, в неї якісь негайні справи з’явилися.

—Зрозуміло. А коли вона буде виїжати?

—В 11:15.

—О це добре. Мені на 14:20.

—Ой, Фіма, Фіма, щось в мене дивне передчуття.

—Та годі тобі. Не вб’є ж він мене.

—Хто вб’є? Кого вб’є?- запиталась Тьотя Олена 

—Та ніхто нікого не вб‘є. Я просто… захотіла піти верхи на конях покататись. А Діма каже що це небезпечно. - починаю брехати я

—Ага - кивнув Діма

Брехати я вміла дуже добре. Настільки, що іноді я й сама вірила в брехню, яку набрехала. Брехати погано, але сказати правду ще гірше. Особливо коли це стосується зустрічі з хлопцем. Тьотя пішла в свою кімнату. А я розкладала продукти які приніс Діма.

—Фіма, з тебе тепер боржок. Щоб ти без мене робила?

—А без тебе ніхто б не дізнався. -скзала показуючи язика Дімі.

Вечері ми повечеря та лягли спати. Зранку тьотя приготувала яєшню. А тоді почала збиратись на автобус в Львів. Але коли тьотя хотіла подзвонити та спитатись за автобус, Діма її зупинив. І сказав що його друзі зараз теж їхатимуть в Львів та зможуть підкинути тьоту. Вона погодилась, в машині набагато комфортніше, ніж в автобусі.

Через пів-години, тьоті вжома вже не було. Діма сказав що їде на роботу. Повернеться вечері, але якщо мені щось потрібно буде то приїде.

На годиннику приблизно 12 дня. Я вирішила сходити в душ. Підсушила волосся та почистила зуби. Я почала збиратись. Погода сьогодні була краща. Тож я одягла чорні широкі шорти по коліно і білу широку футболку. Улюблені шкарпетки, вони були білі і вище кісточки, але нище коліна. Годинник вже показував 14:00. Я не любила запізнюватись, тож почала взуватись. Як завжди взула улюблені чорні кросівки. Швиденько поправила волосся, його я вирішила лишити розпущенним. Як мені приходить повідомлення від когось в інстаграм.