Глава 9.

Ми поїхали на чорному джипі Діми, в центр. Припаркувалися прийшлось біля Порохової Вежі. Спустились по вулиці Лесі Українки. І далі ми вже стояли біля Оперного Театру. Людей було достатньо, але не дуже багато. На годиннику 00:45. Ми трохи змерзли тож пішли в сторону ярмарка. Діма взяв собі глінтвейн, а мені гарячий фруктовий чай. Далі ми знову пішли до ялинки. Майже зразу коли підійшли до її огорожі. Діма промовив мені:

—Розказуй давай.

—Що розказувати? - я не розуміла про що він говорить.

—Про те що трапилось на прогулянці з Ростьою.

—А ти про це. - з мого лиця зникла усмішка. Але я вирішила не тримати таємниці від брата. Тож розповіла йому все. Точніше майже все, я не розказала що мене проводив Назар до зоомагазину. Це ж не важливо зовсім. 

—Так ситуація така собі. В школу хочеш йти? - запитав мій брат.

—Ні. Зовсім не хочу. А що там по селу? Ми ще маємо їхати чи вже ні? - вирішую змінити тему.

—Незнаю. Мама вже щось не хоче. Я теж великого бажання немаю. Раз така ситуація в тебе. Не хочеш приїхати трохи до мене? Я заодно тобі покажу свою роботу та познайомлю з друзями.

Я зовсім не боялася Діму. Він хороший. Та й добре знайомий.

—Та й мама має їхати по-справах закордон, незнаю на скільки і чи вона тобі взагалі сказала. А бабці треба відпочити. Та й тобі теж. В школу можеш там піти. Тобі ж лишилось відівчитись всього півтора роки. Мені не так буде скучно. Зможеш і Мишку взяти. То як?

—А я тобі не заважатиму? - сказала і подивилась на Діму. Він похитав головою що не заважатиму. 

—Окей, тоді будем їхати після Різдва. До того часу збери речі які тобі треба буде.

—Як я проживу без Львова, хоча б місяць? -запиталась я.

—Я прожив і ти проживеш. -посміхнувшись відповів Діма.

Ми трішки ще побули біля ялинки, а тоді поїхали додому. На наступній день ми поснідали поговорили з тьотьою про мій тимчасовий переїзд. Вона спочатку пробувала мене відмовити, але я надто хотіла забути про Ростика. А Львів не давав мені це зробити, усіляко нагадував мені про це. Ми вирішили що Різдво відпразнуємо вдома, в колі родини. А точніше нас трьох. Тому що батько Діми пішов коли йому було десять років. Ми відсвяткували Різдво. А на ступній день я почала збирати речі. Я взяла небагато. Дві великих коробки одягу. Косметичку з засобами гігієни(щітка для волосся та зубів). Речі Мишки: лежанка, миски, декілька іграшок, і кофтинки для неї. Ще я взяла улюблений пухнастий коцик.

Лише на наступній день ми вирішили що будем їхати. Діма вже заніс всі мої речі в машину та чекав мене в ній. Я попрощалась з тьотьою. Взяла Мишку та вийшла в коридор. Почала спускатись сходами. Згадуючи як вперше по них піднімалася. Відчинивши двері під’їзду я була вражена коли побачила Ростика. Неочікуванно, адже я лише почала його забувати.

—Привіт. - невпевнено сказав він.

—Привіт.

—Ти кудись їдеш? - запитався в мене Ростик, нерозуміючи чому я така сумна.

—Так я переїжджаю. В інше місто. 

—Ого, назавжди?

—Думаю ні, але яка різниця?

—Ну якщо приїдеш то дай мені знати.

—Ти просто вирішив сюди прийти чи щось сказати?

—Хотів вибачитись. Даша мені призналась що любить мене. І ми почали з нею зустрічатись.

—Я за вас рада. Але мені вже час. Мене Діма чекає.

Я пройшла далі шукаючи машину Діми сіла та майже одразу ми поїхали. По-дорозі я спала або читала книгу.

Коли ми приїхали я побачила великий будинок. Ми піднялися на другий поверх. Тут я тепер житиму. Простора квартира. Я поставила Мишку на підлогу, а сама пішла розглядати квартиру. Діма той  час заносив мої речі.

Через тиждень я пішла в школу, в Стрию. Вона виявилась нічим не гірша ніж в Львові. Я познайомилась з Аньою. Це моя однокласниця. Ми не сильно дружим. Але в школі ми разом сидимо. І додому іноді разом ходимо. А ще я познайомилася з нашою сусідкою бабцею Ольою. Я щодня носила їй щось перекусити. Ні вона не бідна, а просто дуже хороша людина.

Непомітно я закінчила восьмий клас. Влітку ми вирішили поїхати в Київ до родичів Діми та тьоті Олени. Там я вирішила що почну вести блог в інстаграм. Спочатку не виходило. Але Діма мене підтримував. Я набрала 10 тисяч підписників. Найбільще я любила співати. Тому блог я вела здебільшого про співи. Водночас я вела ще й сторінку у Тік Тоці. Там я набрала аж 25 тисяч підписників. Для мене ця сума була велика. Приїхавши в Стрий я не кинула блогерство. А далі знімала. Дев’ятий клас я теж знімала блог, але не так часто вже. Адже я паралельно вчилась. Ось нарешті випускний. Я чекала так цього. Ми відсвяткували його. Адже на нього приїхала мама Діми. Але скажу чесно випускний не запав мені в душу. Просто свято, яке бувало до девятого класу.