Глава 8.

—Кого ревнувати? Він мені просто друг. ДРУГ! Я не претендую на місце його дівчини. Мені це не потрібно. Я хочу просто з ним дружити, так як ми дружили до твоєї появи.- голосно закричала я.

—Що? Про що ти? -запитав Ростик.

—Нероби вигляд що ти не помічаєш цього. Як вона на тебе дивиться. Як «випадково» штовхнула мене. Вона навіть не вибачилася нормально. І зараз ти вступаєшся за неї. Гарного вам всім вечора! - крикнула я та розвернулася.

А на останок я схопила погляд Назара. По його очах я прочитала що він просить пробачення за свою сестру. Але я зробила вигляд що мені всерівно. Я пішла додому швидким кроком. Ростик навіть не захтів підбігти та спитатись як я. Я почала плакати. Чи то від болі в нозі, адже я підвергула її коли спускалася по сходах та ще й коли чуть не впала. Чи то від ситуації, яка щойно відбулася. Пів року дружби коту під хвіст. А все через якусь тупу дівку. Ненавиджу її, ненавиджу усім сердцем.

Я хотіла піти додому, але згадала що в Мишки немає корму на завтра. Тож завернула в провулок, аби скоротити шлях до зоомагазину. Та не так просто будо через нього пройти. У кінці вулички я помітила силуети двох чоловіків. Які помітивши мене, почали помало підходити до мене. Я моментально розвертаюсь та дивлючись в підлогу пришвидшуючи кроки, пробуючи втекти від двох явно спянілих чоловіків. Та не тут то було. Я врізаюся в когось. Не піднімаючи лице я промовляю тихо:

—Вибачте, я не хотіла. Я краще піду.

—Нічого, Фіма. - сказав хтось, явно знайомим голосом.

—Ви знаєте моє ім‘я? - промовила я піднімаючи очі на особу в яку я врізалась. Це виявився Назар. - Яке полегшення що це ти. Але як ти тут опинився?

—Щось трапилось, що моя зустріч з тобою стала тобі полегшенням? - проігнорував моє питаня Назар. Він явно збентежився.

—Та просто зайшла в не той перевулок. Давай краще підем звідси?

—Раз ти так хочеш то давай.

—Все ж як ти тут опинився?- настоюю я на своєму

—Я хотів попросити пробачення за свою сестру. Вона закохана в того Ростика. Всі мізки мені ним виїдає. Я вж зненавидів його.- пояснив Назар— Вибач, я не те хотів сказати.

—Та ні все ок. Мені тепер абсолютно байдуже на нього. Гадаю ми з ним тепер не друзі.- скзала я і зовсім припинила плакати.

—Може тебе провести? Так я зможу загладити свою провину.

—Ти не виний. Але проводити мене мабуть не варто. Мені в зоомагазин треба, а потім вже додому. Та й ще брат побаче придумає собі щось.

—Тоді хочаб в зоомагазин дозволь тебе провести.

—Окей. Мені потрібно купити корм для Мишки. - усміхнулась я. «Дивно, я щойно плакала, а тепер усміхаюсь»

—Любиш гризунів? - поцікавився Назар.

—Ні. Мишка це моя киця. - ще білше посміхнулась я. — Я її на вулиці знайшла.

—Круто. Ти виявляється добра, а на перший погляд ти наче сте… - різко замовк Назар.- Вибач.

—Наче стерва? - перепитуюсь я, але все ще посміхаюсь.

—Так. - зніяковіло відповів він. Я лише почала сміятись.

—Ми прийшли. - сказала я вказуючи на зоомагазин. — Дякую що провів.

—Та немає за що.

—Гаразд бувай. - усміхнувшись сказла я.

—До зустрічі. - посміхнувшись сказав Назар

—А це вже мабуть навряд.

—Чому? - здивовано запитався хлопець.

—Ви ж ніби тут не живете. А навіть якщо приїжатимите до Ростика. Ми навряд зустрінемось.

—Ну так. Я якось не подумав. Тоді… Було приємно познайомитись, Фіма.

—І мені. - сказала я та розвернулася та пішла в магазин.

Зайшовши я пішла до стенду з кормом, взяла улюблений паштет та корм Мишки. І попрямувала до каси. Розрахувавшись. Я вийшла з магазину та пішла додому. На цей раз я оминала провулки. Знову піднімалася сходами, ліфт ще не полагодили. Я зайшла в квартиру розулася та помила руки в ванній кімнаті. Поставила корм на кухні. Пішла в свою кімнату. Але на половині моєї дороги мене зупинив Діма. Він стояв перед мною.

—Як погуляла? - поцікавився він.

—Дім, навіть не питай. Найгірший день мого життя. -сумно сказала я. - Я хочу відпочити. Давай вже завтра поговорим?

—Добре.

Я продовжила свій шлях. Зайшла в кімнату, переодягнулася в домашній одяг. Поклала телефон на тумбочку, а сама плюхнуласт на диван. І моментально заснула.

Наступний день. Я помагала Дмитру приготувати квартиру до Нового року та робили справи по-максимуму. Я пропилососила всю квартиру. Непомітно день пройшов. На наступний день ми з тьотьою і Дімой робили різні салати та страви на вечір.

Ось на годиннику 23:40. Ми всілися в гостинній, де був наш святковий стіл. Непомітно пройшов час. І ось нарешті 00:00.

—З Новим Роком! - крикнули ми троє в один голос.

Швиденько ми перекусили, трішки поговорити та почали збиратись до ялинки. Лише тьтотя Олена сказала що не піде з нами. Бо їй щось погано стало. Але Діма не обідився. Адже з ним йтиму я, його молодша та єдина сестра.