Глава 5.

Проснулась я в 16:46. Від того що мені подзвонила тьотя Олена. Я підняла трубку.

—Алло- сказала я сонним голосом.

—Ти спала?

—Трішки.

—Я скоро буду. В магазині щось треба взяти?

—Так, хліб і щось на завтра в школу.

—Окей, більше нічого?

—Ніби так.

—Гаразд, бувай

—Угу.

Я вибила дзвінок. Подивилась на годинки.

«Що вже майже п’ята година? Я ж мала годувати Мишку ще в третій дня.» Я подивилась на кицю, яка солодко спала в своєму ліжечку. Позіхнула. І пішла вмитись в ванну. Дорогою назад зайшла на кухню, зустріла бабцю, вона зпекла щось смачненьке. Це щось виявилось ніщо інше як синнабони.

—Ммм, як солодко пахне.

—Будеш їсти? Але вони ще гарячі.-запитала бабця

—Трішки пізніше-посміхнулася я.

Вернувшись в кімнату я помітила що на телефон приходить повідомлення. Подивившись я побачила повідомлення від «Містер». Це був Ростик.

Діалог:

~ Привіт, не хочеш погуляти?-написав Ростя.

~ Можна, але я спочатку погодую Мишку.

~ Мишку?-перепитав Ростик

~ Мишка це ця киця, що ми знайшли.

~ Окей. Скільки тобі потрібно часу?

~ Десь пів годинки. Потрібно ще показати тьоті Олені наш сюрприз.

~ Окей. Чекатиму:)

~ Я напишу коли буду готова:)

Я вимкнула телефон та вікинула його на диван. Взяла Мишку та пішла на кухню, годувати мою кицюню. Накинула їй корм з куркою та поставила її поряд з мискою. Тут ж хтось подзвонив в дверний гудок.

«Мабуть тьотя прийшла»

—Бабусь, я відкрию.-крикнула я, та взяла Мишку на руки. Яка чомусь не захтіла їсти.

—Гаразд.-долинувся голос бабці з вітальньої.

Підійшовши до дверей я подивилась у дверне віконичко. Там стояла тьотя Олена. Я відкрила та трішки відійшла назад. Тьотя відкриває двері і заходить. І я кажу:

—Сюрприз- на лиці тьоті одразу і радість і здивування

—Нічого собі.-тітка ще не відійшла від шоку.—Де це ти взяла?

—На вулиці знайшла, її звуть Мишка. Можна вона залишиться в нас?-роблячі милі оченятка питаюсь я.

—Можна. Але за умовою, ти дивитимешся за нею.

—Домовились- посміхаюсь я.

Я ставлю Мишку на землю, та зразу почала розглядати пакет, який Олена поставила на підлогу.

—Доречі, я зараз йду гуляти з Ростиком.

—Мишка з тобою йде?

—Хмм, а можна?

—Ну це ж твою киця, тож думай сама. Але якщо береш, то не згуби її. Бо я тебе знаю.-жартує тьотя

—Гаразд, не згублю….. Я швиденько зберусь та виходитиму.

—Добре- вічливо відповідає тьотя Олена.

Я пішла в свою кімнату. Розчесала волосся, вирішила не робити ані хвостика, ані косичку, просто розплетене волосся. Але тут діло доходить до образу. Спочатку треба вибрати штани. « В чорних я сьогодні була, тому вони відпадають. Фіолетові? Ні це не то. О, в мене ж є новий костюм небесного кольору. Кофта там ніби на замок. Тому треба вибрати футболку, хоча краще вдягнути кофтинку. Кремова кофта найбільше сюди підходить.» Одягнувшись я згадую про Мишку. Беру її руки, а далі ставлю на плечі, де вона залазить в капішон теплої кофти та починає муркотіти.

—Бабцю, я візьму два синнабона. Собі і Ростику. Цілую вас.- Швиденько я сховала їх в паперовий пакетик, схопила свій телефон та сумочку і пішла взуватись. Присівши на тумбочку в коридорі. Дістаю телефон. І пишу Рості.

~ Я вже взуваюсь.

~ Окей, я тоді виходжу.

Я взула свої незмінні чорні кросівки. Та почала спускатись по сходах. Акуратно підтримуючи Мишку, щоб та не впала. На мій подив та вже солодко дрімала в капюшоні. Відчиняю двері під’їзду, а там вже стоїть Ростя. Він одягнений в схожий костюм, лише його був нефритового(відтінок зеленого) кольору.

—Куди йдем?- запитався він.

—Парк. Давно там не були.- посміхаюсь я.

—Окей. Можна зразу буде попити кави.- додав Ростя

Тут він почув муркотіння в моєму капюшоні.

—Це та сама Мишка?- сказав друг, заглядаючи в капюшон.

—Ага

—Так йдем спочатку за кавою, вона на вході в парк. Точніше там найсмачніша.- розказує Ростик

—Окей.- «А що мені ще сказати? Він сказав що там смачна, значит там смачна кава. Ростик ж розуміється на напоях, особливо на цьому. Мені здається він пробував всі кавові напої на світі.»

Підійшовши до кіоску. Ростик купив дві кави, собі та мені. Подав мені одну з низ. Я зробила маленький ковток.

—Смачно, але кава дуже гаряча.- попереджаю я Ростика.

—Я знаю.- усміхається в відповідь мені він.

—Йдем дальше, в парк, там менше людей буде, а то тут їх надто багато.

Ми пішли в середину парку. Сіли на лавку та розмовляли про відео ігри. Відкривши паперовий пакетик, який я взяла з дому, я дістала булочки, одну дала свому другу, а іншу взяла собі. Ми далі розмовляли. Ростик любить розповідати про якісь ігри, в яких обов’язково має бути щось пов’язане з музикою та страшилками. Цим ми знову схожі. Далі наша розмова з теми ігор, перейшла в кіна. Він розказував про ті які вже дивився і які хоче подивитись. А я лише погоджувалася з ним. Далі він вирішив розповісти мені історію про «Мертві тіла бувають з душами»(від авторки: цю історію я розпочну писати після завершення цієї). Я уважно слухала. До того часу поки в моєму капюшоні Мишка не почала мявкати. Я дістала її та поклала на коліна. Почала її гладити, а та розляглася та ніби забула, що щойно мявкала, почала муркотіти. Непомівши як минуло вже три години. Ми віришиои йти додому. Ростик як завжди провів мене додому, а по дорозі знову розповідав страшні історії. Ми попрощалися. Я заходжу у під’їзд та  піднімаюся по сходах, відчиняю і заходжу додому. Тьотя в своїй спальні дивиться якийсь серіал. Бабця у вітальні дивиться якесь телевізійне шоу. А я йду до своєї кімнати.

Переодягнувшись я погодувала Мишку та лягла на ліжко. Задумавшись рад завтрашнім днем я заснула.

Зранку все як завжди, почистила зуби, розчесалася, поснідала, лише сьогодні я ще погодувала Мишку, та пішла в школу, звісно що разом з Ростиком.Шкільний день пройшов швидко, так само як в минулій школі.