Глава 3.

глава 2

Швиденько Ростик показав кабінети, в яких в нас завтра уроки. Нудна справа.І ми пішли додому. По дорозі, біля магазину ми почули чиєсь нявкання, шукаючи хто видає, я помітила сірий клубочок шерсті.

— Кошеня. - радісно кричу я.

— Ага. Таке маленьке.- відповів Ростик.

 — Давай підійдемо?- не дочекавшись відповіді, я швиденько підходжу до сірого кошеня, стараючись не налякати малого.

— Цікаво, а де його мама?- задумливо відповів мій друг.

— І справді, де вона.- краєм ока я побачила, як Ростик почав шукати маму кошеня.

— Не бачу її поруч. Треба трохи почекати, може вона прийде?

— Давай, а якщо не прийде я заберу його додому.- радісно відповіла я

— А тьотя не буде проти?

— Не знаю, тьотя Олена добра, має дозволити, а якщо ні, то ми знайдемо йому дім.

Почекавши хвилин 15, ніяких котів поблизу ми не побачили. Не дивно, я їх тут не помічала за три місяці. Знову розглядаю місцевість і помічаю коробку.

— Ростя, дивись. -- вказую я на коробку що стояла неподалік кошеня. Ростик підійшов до неї.

— Схоже кота підкинули, тут якісь ганчірка та котячий корм.

— Так, малому кошеняті, корм для дорослих котів? Не дивно що він такий худий. Але нічого я його відгодую. -- посміхаюсь я

Дивлюся на Ростика, який підійшов ближче до мене, взявши маленького клубочка. Так акуратно щоб не налякати малого. А той лише тихенько нявкає, мабуть, ще досі переживає. Ростик акуратно дає мені в руки маленького. Я акуратно ложу його на свої коліна. І чую його муркотіння.

— Гадаю, ти йому сподобалась.- посміхається мені друг.

— Мабуть, нам з ним тепер жити разом.

Та нашу розмову перебиває мобільний дзвінок. Який лунає з моєї сумки. Акуратно я дістаю його та відповідаю на дзвінок.

— Алло…. Так я вже йду. - засмучуюсь я.

— Тьоть Олен, у мене для вас сюрприз. Скоро буду. - усмішка знову з’являється на моєму лиці. Акуратно ховаю телефон назад в сумку.

— Дозволила? - цікавиться Ростик

— А? Це буде сюрприз. Хі-хі. Так точно дозволить.- усміхаюсь я ще більше 

— Гаразд ми додому? Чи може спочатку в зоомагазин?- цікавиться Ростик, дивлячись як маленький клубочок розлігся та муркоче в мене на колінах.

— Гадаю другий варіант кращий. Йому ж треба щось поїсти.- додаю я.

— Гаразд, тут неподалік є зоомагазин. Гадаю в них є корм для нього. Сама понесеш чи я?- гадаю Ростик зрозумів що я хочу нести котика сама, тож сказав. — Ходи за мною.

Я акуратно встала та пішла слідом за Ростиком. За 3 хвилини ми були на місці. Невеличкий зоомагазин. Але ввійшовши він здивував мене та Ростика теж. Зовні на вигляд невеличкий, а всередині доволі таки просторий. Шукаючи стенд з котячим кормом, я помітила більш цікавий з котячими іграшками.

— Я знайшов.- вигукує Ростя. Мабуть, ми з ним розділились коли я побачила іграшки. Я підійшла до Ростика. І побачила великий стенд з кормом.

— А як знайти той, що нам потрібно. Тут якийсь для дорослих. А в нас малюк. - посмішка почала спадати з мого лиця.

— Зараз запитаємось в консультанта де є інший корм.- Підтримує мене друг.

— Перепрошую можете нам допомогти? - звернувся він до консультанта, який проходив повз.

— Так, чим можу допомогти. - усміхається вона.

— Нам потрібний корм для нього.- відповіла я, показуючи кошеня.

— Ухти, але ви не на той стенд дивитесь. Це їжа для дорослих котів.- сказала тітка-консультант

— Ми це зрозуміли вже. - додає Ростя.

— Вам потрібен цей. - вказує вона на стенд який знаходиться напроти іграшок для котів.

— А можете підказати який з них найкращий? - запитується Ростик.

— Звісно можу, я б рекомендувала вам цей. Це вологий корм, мені здається сухий йому ще зарано. Або ж цей.  - показує вона нам два варіанти корма. — А який у вас бюджет?цікавиться вона

Полазивши по кишенях, я намацала купюри. Розглядаю їх та кажу:

— 900 гривень. Небагато, але купити все необхідне, хоча б на сьогодні вистачить?- цікавлюсь у консультанта я.

— На перші дні вистачить. Вам потрібно не багато. Лежанка, мисочки для їжі та води, корм, пеленки або лоток. Але краще взяти пеленки.- з посмішкою пояснює консультант

— О це радує.- додаю я.

— Мабуть, краще взяти пеленки, а потім вже можна буде взяти лоток.- сказав Ростик

— Так вибирайте корм, а я припису вам пеленки.

Консультант пішов на склад за пеленками. А ми вибирали мисочки. А корм взяли тих двох фірм, адже ми не знали що йому більше сподобається, курка чи лосось.

— Мені подобаються ці дві чорні мисочки кажу я Ростикові. - А тобі?

— Мені теж, значить беремо їх.

Далі підходить консультант з пачкою пеленок для тварин. Але я знову задивляюсь на іграшки для котів

— Давай візьмем якусь? Раз ти на них дивишся.- питає Ростик.

— Давай.

— О, дивись, яка мишка, на кошеня схожа.- посміхається Ростик вказуючи на іграшку сірого кольору.

— Й справді схожа.- посміхаюсь я. — Візьмімо?

— Це тобі вирішувати.- додає Ростя.

Взявши ще іграшкову мишку ми пішли дивитися на лежанки.

— Вай, як багато.- в моїх очах видно вогник від того що так багато м’якеньких подушечок для котиків.

— Ага. - додає мій друг

— Ви скажіть який колір лежанки ви хочете. А я допоможу підібрати зручну.- посміхається консультант.

— Чорний. - одноголосно сказала ми з Ростиком, а потім посміхаємось.

— Гаразд в нас є два варіанти, точніше їх багато, але ці два найкращі, як на мене.- показуючи нам ці дві лежанки розказує консультант. — Ось більш м’яка, гарний варіант для кошеняти та коштує не дорого. Підходить?- цікавиться консультант

— Підходить. - вогники в моїх очах ще більш розгораються, лежанка дійсно дуже гарна.

Взявши ми пішли на касу. Поставили все що ми взяли, а це дві миски чорного кольору, сіру мишку-іграшку, пеленки та м’яку лежанку.

— До сплати 860 грн. - усміхається нам та сама тітка, яка допомагала нам все це вибрати.

Розрахувавшись ми вийшли з великим пакетом, його ніс Ростик, адже в мене кошеня. Ми пішли додому. Біля мого під’їзду ми попрощались з Ростьою, він відав мені пакет і я пішки підіймаюся додому, адже ліфт, знову не працює. За ці три місяці його ремонтували вже 4 рази. Піднявшись на потрібний поверх. Стукаю у двері. І мені відчиняє двері зовсім не тьотя Олена.