Глава 2.

Цього року я переїхала в нову квартиру в Львові. З Ростиком ми познайомились на початку літа. Тоді ми навіть не знали що будем навчатись в одному класі. Познайомились ми з ним біля мого будинку. Я тоді запитала де знаходиться якийсь магазин, а він вирішив провести мене до нього, так ми й розговоритися та виявилось що мешкаємо в одному будинку і що нам двом по чотирнадцять років. За ці три місяці ми дуже здружилися. Він класний друг. А його зовнішність взагалі відпад. Темно каштанове волося, карі очі, веснянки на лиці та спортивне тіло. Для дівчат він ідеал. А для мене просто друг.

Ми з Ростьою,так, я називаю Ростика- Ростьою, тому що  він трішки розтяпа, цим ми трішки схожі.

Йшли ми п’ять хвилин.

— Ми майже пришли.- Сказав Ростя, чим спустив мене на землю, адже я задумалась про наше знайомство.

— Круто, така велика школа!- З дивуванням сказала я.

— Ага, круто. Особливо бігати по ній з портфелем, бо кабінети розташовані в різних частинах школи.- Я зрозуміла що це сарказм, але дійсно шукати потрібний кабінет, зовсім не знаючи школи, не круто.

— Та годі тобі, настільки все погано?- Задултво відповіла я.

— Та ні, в тебе є я, я тобі після зборів швиденько покажу школу.- Обнявши мене сказав Ростя

Почувши дзвінок, ми пришвидшили нашу ходьбу.

— Так, наш клас це 349, це третій поверх, нам сюди.- Задумливо сказав Ростик.- Ей, Фім, ти трохи не в ту сторону пішла, нам на ліво, так швидше буде.

—. Що?…. А, так, я трішки задумалась над тим, як прийме мене клас.-нервуючи відповіла я.- Як я виглядаю?

— Як завжди на всі 100%- з посмішкою сказав Ростик, а далі він задумався. «Звісно ти гарно виглядаєш, особливо твої  фарбовані червоні коси та очі кольору неба, так, Ростику, ти чого? Ви просто друзі.»

Побачивши двері, я зупинилась.

— А якщо я не сподобаюсь іншим? А якщо вони подумають що я заучка? Або взагалі що я тупа? Або…

Невстигнувши доказати я, як Ростя відкрив двері та зайшов туди, звісно що про мене він не забув. Схопив мене за руку та заволік в клас. Одразу до мене підійшла наша вчителька Ольга Іванівна. Вона виявилась молоденька років 25-30. Вона вічливо посміхнулась та запиталась

— Ти наша новенька? Серафіма?- в її очах я побачила доброту

— Так- зніяковіло відповіла я

—Поки ми дивились одна на одну, Ростик вже пішов здороватись з своїми друзями.

—Гаразд ти сідай за вільну парту. А я розповім правила. …… А ледь не забула, потрібно тебе познайомити з класом. 

—Учні, вся увага на мене, сьогодні 1 вересня, це свято, так Ілля?-звернулась вчителька до хлопця який неприпиняв говорити.- А ще у нас є нова учениця, Серафіма Юкінова. Тож познайомитесь після зборів, або вже завтра на перерві.А зараз , Серафимо, можеш коротко поо себе щось розказати.

Я розвертаюсь до класу. Та промовляю

—Привіт…… Я Фіма. Мені чотирнадцять

—Звідки ти?- вишукує хтось з третьої парти.

—Я зі Львова, просто з іншого району.

—Кралечко, маєш хлопця?- кричить той самий Ілля.

—Як на мене це тебе не стосується.- Відповідаю я

—Та ти просто стикаєшся що тебе ніхто не любить, ха-ха-ха.- додає Ілля, а його дружки підхоплюють і починають сміятись.

Зробивши вигляд що я цього не чула, очима шукаю Ростика він сидить за друглю партою, третього ряду, сам. Тож я вирішила присісти біля нього.

—Фіма, все ок? Незважай на того придурка, Іллю.- посуваючись сказав Ростя.

—Нічого, я не засмутилась

Далі до мене звернулися дві дічинки.

—Давай дружити? Я Аня, а це Катя- сказала одна з них

—Окей, я Фіма.

Далі дівчата розказували все і про всіх, але я їх не слухала. Та й вчиткелька теж      

нічим мене не зацікавила. Тож я вімкнула навушники та слухала улюлену пісню. Ти часом Ростя щось розказував своїм друзям.

Раптом Ростик згадує що непознвйомив мене зі своїми друзями. Висмикнув в мене з вуха навушник та сказав/

—Фіма, знайомся це Андрій.- вказав він на низенького хлопця, який сидів на першій парті.- Андрій, знайомся це Фіма

—Приємно познайомитись- з посмішкою сказав Андрій

—Взаємно

—Так, а це Ігор-вказав на хлопці середнього зросту, який сидів поруч з Андрієм на першій парті.

—Угу

Далі я знову продовжила слухати музику, а хлопці говорити.

Нещамітивши як пройшли збори. Всі почали збиратись.

—Так, тебе чекаю рум-тур по школі. З великою посмішкою сказав Ростик.

—Ой, ну раз рум-тур, та  ще  по школі, я згідна.- Ледь не вмираю зі сміху я.