Розділ 21

Арсен

Арсен на секунду перевів погляд убік — на темну, непроглядну стіну прадавнього лісу, де між смереками гуляли нічні тумани. Лише на одну коротку мить. Він хотів приборкати ту шалену магнетичну напругу, яка раптоволею підступала до самого горла.

А потім знову повернувся до озера.

Дзеркальна гладінь була абсолютно порожньою. Її не було. На темній поверхні плеса повільно розходилися лише тихі ліниві кола, що ловили залишки місячного світла, але тендітна постать у лляній сукні зникла, наче розчинилася в глибині або сизій пелені туману.

«Анно… — подумки, майже беззвучно прошепотів він. — Не треба так…»

— Анно… — тихо, ледь чутно покликав Арсен у прохолодну нічну порожнечу берега. Його чисті довгі пальці до білих кісточок вп’ялися у вологу гальку біля води. Вода мовчала.

Серце хлопця раптом пропустило удар, а кров у жилах миттєво застигла від дикого, гострого переляку. Весь його строгий світ у одну мить дав тріщину.

«Господи, тільки не це…»

— Анно! — промовив він уже голосніше, з неприхованою тугою в голосі, гарячково вдивляючись у напруженвану сутінь лісового озера.

Арсен одним різким рухом скинув кросівки просто на вогкий лісовий мох. Строгий розум, вихований на канонах і правилах, у цю секунду повністю відключився, поступившись місцем первісному тваринному страху за неї.

Хлопець з розгону кинувся в дзеркальну гладінь озера просто в одязі.

Важка мокра тканина джинсів та простої міської футболки миттєво облипла тіло, сковуючи рухи, але він не зважав. Темна вода зі сплеском розступилася, котячи навколо нього важкі нічні кола. Арсен гарячково плив уперед, обпалюючи легені вологою прохолодою хвої та туману, дико вишукуючи очима бодай натяк на її світлу лляну сукню в цій густваній сутіні.

«Тільки не зараз… тільки не так…»

І раптом зовсім близько, майже за його спиною, плесо м’яко й тихо зашуміло.

— Не загубився? — тихо й кришталево пролунав її голос.

Арсен різко обернувся у воді, ловлячи ротом свіже нічне повітря. Його широкі плечі важко ходили ходором від пережитого шоку.

Анна випурхнула з-під води зовсім поруч. Її довге розпатлане волосся повністю змокло, облипши плечі й шию блискучими темними пасмами, а світлі очі кольору неба перед серпневою грозою світилися лагідною іронією.

Дівчина тихо, невагомо засміялася, розводячи руками прозорі озерні бризки.