Розділ 59

Анна

Ми вийшли від отця Олексія вже в повній темряві. Над горами палали зірки, а стежка до хати була ледве помітна в росі. Арсен ішов поруч, міцно тримаючи мою руку. Його тепло гріло мене сильніше, ніж будь-яке багаття.

Коли ми підійшли до ґанку, я потягнулася до клямки, але він раптом зупинився. М'яко перехопив мою руку, а другою обхопив мене за талію.

Не встигла я зрозуміти, як він одним легким, сильним рухом підхопив мене на руки.

— Арсене... — тихо засміялася я, обвивши його шию руками.

Він дивився на мене в темряві так ніжно, що мій сміх сам собою стих.

— Ти моя дружина, — тихо сказав він. — А це — наш дім. Наш перший дім. І я маю сам перенести тебе через цей поріг.

Він штовхнув двері плечем і заніс мене всередину.

Кімната зустріла нас теплом нагрітого дерева й запахом сухої м'яти та чебрецю.

Арсен не поспішав опускати мене. Він обережно поставив мене на край постелі, а сам опустився навколішки переді мною. Його великі долоні — ті самі, що ще недавно були готові трощити каміння, — тепер лягли на мій живіт так обережно, ніби він боявся навіть подихом потривожити наше маленьке диво.

Він схилив голову й торкнувся лобом мого тіла крізь тонку тканину сукні. Довго так стояв, затамувавши подих.

— Я досі не можу в це повірити... — тихо видихнув він мені в коліна, і його голос ледь помітно затремтів.

Ранок повільно проникав до кімнати крізь щілини дерев'яних віконниць. Перші сонячні промені лягали на стіни, а в повітрі ще трималася нічна прохолода. Пахло росою, гірським туманом і сосновою смолою.

Я ще не відкрила очей, але вже знала, що не одна. Шкірою відчувала його погляд — спокійний, уважний і теплий.

Арсен лежав поруч, накритий ковдрою до пояса. Його велика долоня спочивала на моєму стегні, а пальці повільно ковзнули вгору й зупинилися на моєму ще пласкому животі.

Я відчула, як його долоня повністю накрила мене. Він гладив мене обережно, ніби боявся потривожити те маленьке диво, яке жило всередині. Ніколи раніше я не відчувала такого спокою від чужого дотику.

Колись я б інстинктивно натягнула ковдру вище або відвела погляд. Але не тепер. Поруч із ним мені більше не хотілося ховатися.

Я повільно розплющила очі й зустрілася з ним поглядом. У ранковому світлі його очі здавалися світлішими. Він дивився на мене з такою ніжністю, що в мене солодко стиснулося серце.

— Доброго ранку, дружино, — прошепотів він.

Його голос після сну був низьким, трохи хрипким і таким рідним, що по шкірі побігли мурашки.

Я не відповіла словами. Просто повернулася до нього на бік і притулилася всім тілом. Моя рука лягла йому на груди.

Арсен одразу притягнув мене ближче, накриваючи нас обох теплою ковдрою. Він схилився й повільно поцілував мене. Потім легко торкнувся губами моїх повік, кінчика носа й шиї.

Я тихо всміхнулася й сховала обличчя в його плечі. Ми ще трохи полежали, міцно обійнявшись, не поспішаючи починати день. Його рука так і залишалася на моєму животі, ніби оберігаючи наше маленьке щастя. За вікном тихо прокидався карпатський ліс.

Ми були разом. Ми прокинулися у своєму домі.