Розділ 54

Арсен майже не спав. Іноді засинав сидячи, і відразу прокидався від будь-якого звуку. Він боявся, що пропустить момент, коли вона перестане дихати.

Голос зникав поступово. Спочатку стало важко говорити, потім — просто боляче. На третій день він уже міг лише шепотіти. До четвертої ночі — майже не міг. Замість слів — тільки хрип і сухий присвист.

Він тримав її руку годинами. Іноді гладив волосся, іноді просто сидів і дивився на неї. Іноді шептав одне й те саме — «Повернись… Будь ласка… Повернись».

На четверту ніч сили скінчилися.

Він заснув, схилившись головою на край ліжка.

І побачив озеро.

Чорне. Холодне. Крига лежала товстим шаром, і з неї віяло смертю. Посеред озера, під кригою, повільно опускалася Анна. Вона не боролася. Просто тонула.

Арсен не думав. Кинувся на лід і провалився крізь нього. Крижана вода обпекла тіло, ніби голками. Легені почали горіти майже одразу. Але він плив вниз, до неї.

Вода тиснула з усіх боків. Холод пробирав до кісток. Він гріб сильніше, ніж будь-коли в житті. Коли нарешті дістався до неї, обхопив її тіло й почав тягнути вгору. Крига над ними тріщала. Арсен відчував, як сили вичерпуються. Але не відпускав.

Він вирвався на поверхню разом з Анною, судомно хапаючи повітря. Вона лежала в його руках, нерухома.

І раптом усе зникло. Арсен прокинувся різко. Ранкове світло лилося у вікно. Його рука досі стискала її пальці.

Вони були теплими.

Анна дивилася на нього. Очі були відкриті. Вона ледь усміхнулася, підняла руку й провела пальцем по його щоці, стираючи сльозу.

— Сіль… — тихо сказала вона хрипким голосом. — Сіль личить морю. А в тебе — очі кольору неба.

Арсен не зміг сказати ні слова. Він просто опустив голову й притис чоло до її чола, намагаючись не зламатися.

Анна тихо додала:

— Я почула тебе… Там стало тепло.

Він тремтів усім тілом, але не відпускав її руку.