Розділ 52

Анна

АННА

— Вийдіть усі зайві! Негайно! — голос Анни прорізав шум шатра, різкий і владний. — Гарячу воду. Багато. І чисті простирадла. Живіше!

Люди заворушилися, хтось метнувся до виходу. Анна опустилася на коліна біля Ксенії. Шкіра її ставала сірою, губи — синюватими.

Бабуся не встигне.

Ліс пропустив Арсена, але шлях надто довгий. Тут ніхто не врятує ані матір, ані дитину. Міські дами тремтіли, сільські жінки шепотіли молитви, священник замер біля входу.

Анна подивилася на Ксенію і зрозуміла: якщо вона зараз не діятиме — загинуть обоє.

Тоді тканина шатра відхилилась, і всередину, задихана, з розпатланим волоссям, увірвалася Меланія. Анна глянула на неї — і все зрозуміла. Але зараз це не мало значення.

Софія, прикриваючи обличчя руками, невлад шепотіла молитву. Отець Олексій, блідий, із тремтячою бородою, впав на коліна з протилежного боку.

— Не моліться, — різко обірвала Анна. — Це не допоможе. Дійте.

Вона схопила його важкі долоні.

— Тисніть сюди. Сильно, але обережно. Коли я скажу.

Він мимоволі опустив погляд. І завмер.

На безіменному пальці Анни сліпуче виблискувала платинова каблучка. Він упізнав її. Рука здригнулася.

— Тисніть! — наказала Анна.

Вона зачинила очі й поклала долоні на холодний живіт Ксенії.

Світ зник. Залишилось тільки два серця — одне слабке, друге маленьке й відчайдушне.

Тіло Ксенії стискалося від кровотечі. Анна відчула, як маленька істота всередині б'ється, задихаючись. Вона звернулася до неї подумки — тихо, майже несміливо:

«Йди… Йди до мене. Я тут.»

Кров текла гарячими струменями. Анна повела дитину крізь судоми, м’яко, терпляче. Отець Олексій мовчки виконував її команди, налягаючи всією своєю вагою. І раптом усе сталося.

Ксенія різко видихнула — і крихітна, слизька від крові постать вислизнула просто в долоні Анни.

Шатро сколихнув тонкий, пронизливий крик.

Дівчинка.

— Простирадло! Швидше! — крикнула Анна, не витираючи сліз.

Хтось підхопив дитину, щільно загортаючи її. Серед жінок пошепки прокотилося полегшення. Софія ридала, притискаючи онуку до грудей.

Анна не зупинилася. Вона притиснула пальцями потрібні точки на стегнах Ксенії, зупиняючи кровотечу. Бабусині знання спрацювали — кров почала згортатися.

— Все… — тихо прошепотіла вона, опускаючи руки. — Вона дихає.

Раптом адреналін відступив. Тіло Анни заледеніло. Ноги підкосилися.

Вона зробила два кроки до виходу, але земля під ногами зникла. Світло злилося з темрявою.

І в останню мить її підхопили сильні, знайомі руки.

Його руки.

Світ погас.