Розділ 50

Анна

Анна дивилася їм услід, поки постаті Арсена й Меланії не зникли за воротами. Вони йшли поруч — високий молодий священник у темному одязі та його струнка міська наречена. Навіть збоку було видно, як ідеально вони пасують одне одному.

Вона сиділа за дальнім столом, стискаючи холодними пальцями тканину синьої сукні. Навколо гриміло весілля, але Анна відчувала себе так, ніби опинилася на дні глибокого колодязя.

Дівчата навколо неї почали перешіптуватися. Олеся й Катря намагалися відволікти її розмовою, але напруга в повітрі ставала дедалі густішою.

Невдовзі до столу підійшов сільський конюх Микола. Він схопив зі столу шматок пирога й, задоволено відкушуючи, кинув:

— Ох і наречена ж у нашого молодого отця Арсена! Біла, тендітна — як янгол з ікони!

Анна мимоволі опустила погляд, ховаючи руку з платиновим кільцем під стіл.

— Поїхали кататися, — не зупинявся Микола. — Сів він на гнідого, вона на білу кобилу… Дивився на неї так, що очей не відірвати. Ну точно панська пара.

Дівчата за столом перезирнулися.

Микола жував далі:

— Батько Олексій сказав їм до річки їхати, місця показувати.

Анна прикусила внутрішній бік щоки, відчуваючи металеву сіль крові.

З боку воріт почувся швидкий тупіт жіночих каблучків. Три місцеві дівчини, задихаючись, підбігли до столу. Обличчя в них палали.

— Дівчата! Ви б бачили, що ми щойно бачили! — випалила одна з них. — Ми з пагорба йшли, там, де стежка до річки спускається… Вони там з коней позлазили… Арсен і та міська красуня. Він її прямо до сосни притис! Спиною до дерева! І так жадібно цілував, що аж… Ой, дівчата, що ж це робиться!

За столом прокотився приглушений зойк. Дівчата відразу зашушукали.

Анна підвелася. Ноги були ватяними, але вона змусила себе йти. Вона не чула, як її гукали Олеся з Катрею.

Просто йшла крізь натовп, бажаючи лише одного — зникнути в лісі.

Вона бачила тільки одне: Арсен і Меланія біля сосни. Його руки на її тілі.

Щось усередині Анни почало повільно тріщати. Вона різко підвелася з-за столу. Ноги пливли, але вона змусила себе йти. Не чула, як гукали Олеся з Катрею. Просто йшла крізь натовп, бажаючи тільки одного — зникнути в глибині лісу.

На виході з шатра нога Анни вже торкнулася стежки, коли світ навколо неї раптом похитнувся. Вона завмерла. Повітря наповнилося густою, залізною загравою. Кров. Гаряча, налита страхом кров. Дар, про який роками говорила бабуся Афія, прокинувся раптово й жорстко: вона фізично відчула, як десь усередині намету чуже тіло кричить про допомогу.

Анна різко розвернулася й кинулася назад. Вона забігла під білу тканину шатра в той самий момент, коли з протилежного боку, важким і швидким кроком, увійшов Арсен. Їхні погляди перетнулися. Він шукав її очима, ще повний люті після розмови з Меланією. Але Анна вже дивилася не на нього.

За головним столом панував паралізуючий жах.

Музика рвучко урвалася. Біля столу, тримаючись за живіт, повільно осідала на підлогу Ксенія — вагітна сестра Меланії. Біла сукня на ній стрімко просочувалася темно-червоною кров’ю. Софія, мати Меланії, з абсолютно білим обличчям намагалася втримати доньку. Отець Олексій стояв поруч, закам’янівши від шоку.

Арсен зупинився за крок від входу до шатра.  Анна майже одночасно кинулася вперед, проштовхуючись крізь заціпенілих людей, і опустилася на коліна біля Ксенії. Пальці торкнулися холодного, липкого лоба.

— Ми не встигнемо дочекатися швидкої, — спокійно сказала Анна Софії. — До району дві години. Рахунок іде на хвилини.

Вона підвела голову й поглянула на Арсена.

— Арсене, негайно їдь за моєю бабусею. Тільки вона зможе зупинити кров. Швидко.

— Та куди ж він поїде?! — крикнув отець Олексій. — Там немає дороги!

Анна підвелася. Зробила крок до Арсена й подивилася йому прямо в очі.

— Твоя машина проїде, — чітко сказала вона. — Там є дорога. Їдь.

Арсен не сперечався. Просто кивнув, рвучко розвернувся й побіг до виходу, дістаючи ключі.

Анна знову опустилася на мокрі дошки поруч із Ксенією, яка вже майже втратила свідомість, і перехопила її холодні руки