Розділ 46

Арсен

Голоси хору злітали під високий купол, розчиняючись у густому ароматі ладану та розплавленого воску. Арсен стояв біля вівтаря, виконуючи обов’язки, але весь внутрішній погляд був спрямований до масивних дерев’яних дверей.

Він чекав і  вона прийшла.
Коли брама тихо прочинилася, впускаючи всередину яскраве червневе сонце, на порозі з’явилася її тонка, світла постать.

Анна.

На ній була проста синя сукня, а голову вона легким рухом покрила білосніжною косинкою — не зав’язувала її туго, як сільські жінки, а дозволила вільним кінцям м’яко лягти на плечі. Вона не ховалася по кутках і не опускала голови. Разом зі своїми подругами вона впевнено пройшла вперед і стала просто по центру храму.

На її безіменному пальці коротким, чистим спалахом блиснуло платинове кільце його мами.

Вона стримала обіцянку, прийшла.

Коли літургія завершилася, натовп заворушився — настав час готуватися до вінчання старшої сестри Тетяни. Їм із батьком потрібно було переодягнутися.

Вони зайшли у паламарню. Батько мовчки зняв темну ризу й дістав святкове світле облачення, розшите сріблом. Воно м’яко виблискувало навіть у слабкому світлі віконця.

Арсен почав одягатися. Він любив те, що робить. Любив ці стіни, цей спів, цей запах ладану, людей, які приходили сюди зі своїм болем і надією.

І тепер Анна була тут.

Батько раптом завмер, тримаючи в руках срібний пояс.

— Вона прийшла, — тихо сказав він, не дивлячись на сина.

— Так.

Арсен застебнув останній ґудзик і розправив плечі.

Батько важко зітхнув і сильніше стиснув його плече.

— Ти знаєш, що буде, коли приїде дідусь? Або коли Меланія з матір’ю з’являться тут? Всі вже говорять, Арсене. Вона стоїть просто по центру храму, при всіх…

Арсен подивився йому прямо в очі.

У його погляді вже не було страху чи юнацького бунту. Лише спокійна твердість.

— Знаю, тату.

Батько довго дивився на нього, а потім лише важко хитнув головою, благословив сина хресним знаменням і першим рушив назад до вівтаря.

Вони вийшли до людей у світлих ризах, хор піднесено вивів перші ноти вінчання. Арсен тримав важкі золоті вінці й крізь мерехтіння свічок дивився на Анну.

Бачив, як вона стежить за кожним його рухом, як світло грає на її білій косинці.

Але в цю мить важкі вхідні двері знову глухо рипнули.

До храму,  зайшла красива старша жінка із владною поставою, а за нею — дві дівчини. Одна помітно вагітна. А інша…

Меланія. Витончена, порцелянова, мов ангел із вітражів.

Арсен помітив, як Анна біля колони на мить завмерла й опустила очі на свої руки.

Йому захотілося кинути все, підійти й міцно стиснути її долоню.

Не бійся. Дивись на мене. Я тут.

Шторм. Але під світлим облаченням серце билося рівно.

Він був готовий.