Розділ 45

Недільний ранок заливав село золотом. Повітря пахло чебрецем і свіжою травою. Анна зупинилася за кілька кроків до церковної брами. Руки трохи тремтіли, але в грудях панував спокій — той самий, який він подарував їй біля водоспаду.

Вона накинула косинку на голову. Синя сукня підкреслювала очі, а платинове кільце тихо блиснуло на сонці.

— Анно! Ти таки прийшла!

Олеся та Катря підбігли — єдині в селі, хто не дивився вовком. Обидві в святкових вишиванках, обличчя палали від новин.

— Сьогодні після літургії велике вінчання, — Катря одразу зашепотіла. — Старша сестра Тетяни заміж виходить за багатого фермера. Батько віддає. Ох і галасу буде!

— Ти підеш? — запитала Олеся. — У нас же на весілля нікого окремо не запрошують. Хто хоче — приходить. Отця Олексія з Арсеном точно чекають.

При згадці його імені серце Анни зробило короткий, сильний удар. Вона торкнулася пальцем обідка кільця.

— Не знаю, дівчата. Побачимо.

Вони зайшли до храму. У ніздрі вдарив густий аромат ладану та воску. Напівтемрява, прорізана довгими сонячними променями. Сотні свічок тріщали перед іконами.

Анна затамувала подих.

Вінчання. Вона ніколи не бачила, як люди вінчаються в церкві. Дівчина перевела погляд углиб храму.

Біля вівтаря стояв Арсен.

Навіть здалеку, у темному підряснику, з прямою стриманою поставою, він здавався єдиною точкою опори в цьому гамірному просторі. Коли він на мить повернув голову до дверей, шукаючи когось очима,

Анна знала: він чекав.

 Вона розправила плечі й разом із подругами пройшла вперед, стаючи просто по центру.

Їм не було чого соромитися. Їхнє таїнство вже відбулося.

Коли служба підійшла до кінця і в храмі почали готуватися до вінчання, Анна тихенько відступила ближче до колони. До іконостасу рушили наречені. Старша сестра Тетяни була справді красивою — біла сукня з тонкою вишивкою, що нагадувала польові трави.

Але весь світ знову звузився до однієї точки.

З бокових дверей вийшов батько Олексій, а за ним — Арсен.

Він був у світлому святковому облаченні, розшитому сріблом. Промені сонця торкалися його плечей і волосся, і в цю мить він здавався виліпленим із самого світла. Широкі плечі, спокійна постава, тиха сила.

Анна дивилася, як він упевнено тримає вінця, як зосереджено молиться за молодих. У кожному русі було стільки щирості, що перехоплювало подих. Він не просто виконував обряд — він жив у ньому.

Раптом позаду почувся шурхіт дорогих тканин.

Вона озирнулася.

До храму заходила жінка з владною, аристократичною поставою. За нею — дві дівчини. Одна помітно вагітна. А друга…

Усередині все крижано завмерло.

Меланія.

Сліпуче красива. Порцелянова шкіра, ідеальні риси, витончена постава. Кожен рух — недосяжна міська порода, яку так цінували в його родині.

Анна опустила погляд на свої руки — прості руки лісової дівчини. На безіменному пальці тихо виблискувало його кільце.

У грудях заворушилася тиха, гостра туга. Не ревнощі. Щось глибше. Страх, що цей світ світла, золота й порцелянових ангелів може виявитися сильнішим за їхній карпатський ліс. Що він може забрати в неї Арсена. Але вона повільно підняла голову, випростала спину й знову подивилася на нього. На мить наші погляди зустрілися. Він стояв біля вівтаря — спокійний, зосереджений, прекрасний.

Її.
І в цю мить Анна зрозуміла: навіть якщо весь світ буде проти — вона не відступлюся. Бо він уже вибрав її. А вона вже давно вибрала його.