Розділ 42

Анна повернулася до Арсена й тихо, майже сором’язливо додала:

— Це був мій маленький дім. Тільки мій… А тепер — наш.

Арсен мовчки дивився навколо. Його очі були сповнені здивування й ніжності. Він зробив крок уперед, усе ще тримаючи її за руку, і повільно озирнувся.

— Анно… — прошепотів він. — Це… неймовірно.

Він притягнув її до себе й обійняв так міцно, ніби хотів увібрати в себе весь цей момент. Анна заплющила очі, притулившись щокою до його грудей, і слухала, як б’ється його серце.

Тут, за шумом водоспаду, у цій маленькій світлій печері, весь зовнішній світ раптом став дуже далеким.

Був тільки він та  вона. І цей маленький таємний куточок, який тепер належав їм обом.

Арсен підхопив її на руки й поніс углиб печери. Анна обвила руками його шию, відчуваючи, як шалено б’ється його серце.

Він опустив її на м’які пледи й ліг поруч, повернувши її до себе обличчям. Їхні погляди зустрілися — і більше не відривалися. Він дивився на неї так, ніби хотів запам’ятати кожен її подих, кожну емоцію на її обличчі.

Його пальці переплелися з її — міцно, тепло, так правильно. Вони лежали зовсім близько, дихаючи в унісон, і просто дивилися одне на одного. У напівтемряві печери його очі здавалися майже чорними, але в них було стільки любові й трепету, що в Анни тремтіло все всередині.

— Я так тебе кохаю… — прошепотів він хрипко, не відводячи погляду.

Анна нічого не відповіла. Просто сильніше стиснула його руку й потягнулася до нього сама.
Їхній поцілунок був повільним, глибоким. Арсен притягнув її ближче, а його вільна рука ковзнула по її спині, змушуючи її тремтіти від кожного дотику.

Він роздягнув її повільно, ніби насолоджувався кожною секундою, і жодного разу не відвів від неї очей.

Коли між ними не залишилося нічого, він знову переплів їхні пальці й притиснувся до неї ще ближче.

Анна тихо скрикнула, сильніше стискаючи його руку. Арсен одразу завмер.

— Дивись на мене… — прошепотів він.

Його чоло притулилося до її. Наші губи ледь торкалися одне одного, змішуючи дихання. Це було навіть інтимніше за поцілунок — просто бути так близько, дивитися очі в очі й відчувати, як між ними зникає весь світ.

Їхні переплетені пальці лежали між ними, і Анна відчувала, як він стискає її руку щоразу, коли вона тремтіла від його близькості.

Вона не відводила від нього погляду. І він теж.

Наче вони обоє хотіли запам’ятати цю мить назавжди.

— Я кохаю тебе… — прошепотів він, цілуючи її пальці, які все ще були сплетені з його.

Анна посміхнулася крізь сльози й міцніше стиснула його руку.

— І я тебе… Мій…

Арсен заплющив очі й притулився губами до її долоні.

— Твій… Назавжди.