Розділ 37

Арсен

Кімната повільно потонула в м'яких вечірніх сутінках, що пробивалися крізь тонкі штори. Анна засинала повільно, в його обіймах. Поступово її дихання вирівнялося, стало глибоким і спокійним. Його лісова мавка нарешті відпочивала, сховавшись в його обіймах.

Арсен обережно повернувся на бік, підтягуючи її ближче до себе. Однією рукою він ніжно обійняв її за плечі, дозволяючи зручніше вмостити голову на його грудях. Іншу повільно,  опустив на її живіт, накриваючи його своєю теплою долонею.

Під його пальцями відчувалося лише живе людське тепло. Від цього простого дотику в грудях ставало дивно спокійно. Йому здавалося, ніби він тримає в руках усе їхнє майбутнє, увесь маленький світ, який вони щойно створили тільки для двох.

Серце билося важко й водночас спокійно. Він заплющив очі й зарився обличчям у її розпущене русяве волосся, яке досі зберігало легкий аромат дикої м'яти та літнього дощу.

Анна вже міцно спала. Її тіло повністю розслабилося в його руках.

Арсен лежав позаду, обіймаючи її. Одна рука підтримувала її голову, інша спочивала на животі. Долоня лежала там дуже обережно, ніби боялася навіть найменшим рухом порушити цей спокій.

Може, там уже є щось наше...

Ця думка пройшла крізь нього тихою, теплою хвилею. Він не знав, чи справді так сталося. Але знав інше: якщо це правда — він прийме це всім серцем. Це буде їхнє.

Він ще міцніше притиснувся до Анни, вдихаючи знайомий запах її волосся.

— Спи, моя хороша... — ледь чутно прошепотів він їй у потилицю. — Я тут. Я з тобою.

Його долоня знову повільно провела лагідне коло по її животу. Анна тихенько зітхнула уві сні й ще ближче притулилася до нього.

Арсен заплющив очі.

Що б не чекало попереду, він більше не віддасть її нікому. Ні дідусеві, ні батькові, ні тому «правильному» світові. Якщо доведеться — піде з нею в гори. Якщо доведеться — почне життя з нуля. Головне, щоб вона була поруч.

Він поцілував її в потилицю, потім у плече й знову залишив долоню на її животі — тепло, захисно, майже благоговійно.

— Це ти і я... — зовсім тихо, лише для себе прошепотів він. — І більше нічого не потрібно.

Анна спала спокійно. А він лежав поруч і слухав її рівне дихання, тримаючи руку там, де, можливо, вже починалося їхнє спільне майбутнє.
 І зараз, притискаючи її до себе, Арсен відчував лише абсолютну, непохитну впевненість. Жодні канони більше не мали над ним влади.

Він уже зробив свій вибір.

Його світле, чисте небо зараз спало поруч із ним. І заради нього він був готовий пройти крізь будь-яку бурю. І вперше за дуже довгий час йому не було страшно.