Розділ 36

Анна

Арсен притягнув Анну ще ближче. Його руки ковзнули по її спині, а губи — гарячі, ніжні, але вже з відчутною пристрастю — не відпускали її губ. Анна тихо видихнула йому назустріч, коли його язик м’яко торкнувся її. Серце калатало так сильно, що, здавалося, він теж це відчував.

Він відірвався лише на мить, щоб подивитися їй в очі. Його погляд був темним, але таким лагідним...

— Можна? — прошепотів він хрипко.

Анна кивнула, не вагаючись.

Арсен підвівся й обережно підхопив її на руки — одну руку під коліна, другу під спину. Так легко, ніби вона нічого не важила. Анна обвила руками його шию й притулилася чолом до його скроні.

— Не бійся, — тихо сказав він, несучи її через квартиру. — Я дуже обережно.

Його кроки були тихими. Він ніс її коридором, а потім увійшов у спальню. Там горіло лише приглушене світло настільної лампи. Велике ліжко, м’яке покривало, кілька книг на тумбочці — усе просте й затишне.

Арсен обережно опустив її на ліжко. Сам нахилився над нею, тримаючись на ліктях, щоб не придавити. Його волосся впало на чоло, а очі були так близько, що Анна бачила в них віддзеркалення теплого світла.

Він нахилився й знову поцілував її — повільно, глибоко, ніби смакуючи кожну секунду. Одна його рука м’яко ковзнула по її щоці, по шиї, вниз по ключиці... так ніжно, що по шкірі пробігли мурашки.

— Ти така гарна... — прошепотів він їй у губи. — Моя...

Анна провела пальцями по його спині, відчуваючи, як під сорочкою напружуються м’язи. Він тихо видихнув і поцілував її в шию, потім нижче — у ямку біля ключиці. Кожен його дотик був обережним, майже благоговійним, ніби він боявся її злякати.

— Якщо буде хоч трохи незручно — скажи одразу, — прошепотів він, піднімаючи голову й дивлячись їй в очі. — Добре?

Анна кивнула й притягнула його до себе за комір сорочки.

— Добре... Не зупиняйся.

Він посміхнувся — тепло, трішки сором’язливо — і знову нахилився до неї. Цього разу поцілунок був повільнішим, глибшим, а його руки — обережними й водночас такими впевненими.

Арсен поцілував її — повільно, глибоко, ніби смакував кожен подих. Його рука ковзнула по її талії, ніжно підіймаючи край сукні. Пальці були гарячими, але рухи — такими знайомими й обережними, що Анна розслабилася сама.

Він відірвався лише на мить, щоб подивитися їй в очі.

— Можна? — тихо прошепотів, хоча вже знав відповідь.

— Так... — усміхнулася Анна й потягнулася до нього.

Арсен стягнув із неї сукню, цілуючи кожен сантиметр відкритої шкіри — плечі, ключиці, живіт. Кожен поцілунок був теплим і лагідним. Анна запустила пальці в його волосся. Тихий стогін зірвався з її вуст.

— Ти така... — прошепотів він хрипко, піднімаючи погляд. — Моя...

Він роздягнувся сам і ліг поруч, притискаючись до неї всім тілом. Його шкіра була гарячою, серце сильно калатало. Анна відчувала, його але Арсен не квапився — просто гладив її, цілував шию, груди, живіт, ніби знову відкривав її для себе.

Анна вигнулася йому назустріч. Він торкався її ніжно, точно знаючи, як їй приємно.

— Анно... — його голос став тихим і хрипким.

Він поцілував її й прошепотів:

— Я тут... Я весь твій.

Повільно, але вже впевнено він торкнувся її. Анна тихо застогнала від знайомого, приємного відчуття. Арсен завмер на мить, даючи їй звикнути, і поцілував її в скроню

— Усе добре? — хрипко запитав він.

— Так... — Анна обвила його ногами. — Рухайся... Я хочу тебе відчувати.

 Вони дивилися одне одному в очі, дихаючи в унісон. Його лоб притулився до її.

— Я кохаю тебе... — прошепотів він їй у губи. — Так сильно кохаю, моя мавко...

Хвиля наростала повільно й солодко. Анна затремтіла в його обіймах, тихо видихаючи його ім’я. Арсен притиснувся сильніше й теж віддався цьому моменту, тихо застогнавши їй у шию.

Вони ще довго лежали поруч, важко дихаючи. Він не поспішав віддалятися — лише цілував її обличчя, гладив волосся й шепотів найніжніші слова.

— Ти моє все... — тихо сказав він. — Моя дівчинка. Моя кохана.

Анна посміхнулася крізь сльози щастя й міцніше притулилася до нього.

За вікном тихо світило місто, а в цій кімнаті були тільки вони двоє.

Вони лежали в напівтемряві його спальні, міцно обійнявшись. Арсен був позаду Анни — гарячий, надійний. Одна його рука повільно водила ніжні кола по її спині, а друга дуже обережно, майже невагомо, лягла на її живіт і почала лагідно гладити — так, ніби торкалася чогось тендітного й безцінного.

Анна тихо видихнула й остаточно розслабилася в його обіймах.

Я не скажу йому зараз. Ще не час. Не хочу, щоб він переживав... Це наше. Тільки наше.

— Це ти і я... — тихо прошепотів Арсен їй у потилицю, цілуючи шкіру за вухом. — Нічого не думай зараз. Просто будь зі мною.

Його голос був низьким і теплим. Долоня й далі повільно й заспокійливо гладила її живіт.

— Арсене... — ледь чутно прошепотіла Анна.

— Ш-ш-ш... — він поцілував її в плече. — Я кохаю тебе. Дуже кохаю, моя дівчинко.

Анна повернулася до нього й притулилася обличчям до його грудей. Арсен одразу обійняв її ще міцніше — однією рукою гладив спину, а іншою й далі ніжно й обережно торкався її живота.

— Спи, моя хороша, — тихо прошепотів він, цілуючи її в маківку. — Я тут. Я з тобою. Завжди.

Його серце билося рівно під її щокою. Тепло його тіла, ніжні рухи долоні, тихий шепіт... усе це заколисувало.

Анна заплющила очі й поклала свою руку поверх його долоні, що лежала на її животі, ніби оберігаючи маленьку таємницю, про яку ще не була готова говорити.

І в цю мить їй стало спокійно. Тільки це тепле, ніжне «ти і я».