Очі кольору неба.
Пролог
Гори пам'ятають більше, ніж люди.
Ліс бачив те, про що давно забули старі книги.
Озеро зберігало таємниці тих, чиї імена стер час.
А туман щоразу повертався туди,
де кохання так і не змогло сказати останнього слова.
Пролог
Карпати.
Гори, що на своїх могутніх плечах тримали прадавнє небо, дихали кришталевою прохолодою. Смарагдова хвоя тисячолітніх смерек стояла непорушною стіною, ховаючи в темних надрах своїх таємниці віків і забуті легенди предків. Сизий туман, мов дим від вічного кадила, повільно стелився між стовбурами, розчиняючись у сріблястому ранковому повітрі й залишаючи по собі запах смоли та часу.
Це був простір, де неймовірна краса межувала з величчю, а тиша — з благоговінням. Тут навіть спокій здавався наелектризованим. Кожен звук народжувався з глибини століть і набував сакральної сили, ніби самі гори шепотіли про вічне — про те, що було до нас і ще буде після.
#2986 в Любовні романи
#1311 в Сучасний любовний роман
#244 в Молодіжна проза
Відредаговано: 08.11.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
