18.

Ця дівчина якимось дивним чином завжди вміла забити собою усі мої думки. Я кохав її настільки сильно, що бували моменти, коли з'являлося бажання сховати її десь від усього світу. 

А зараз, пригадуючи нашу зустріч у клубі, міцно стискаю кулаки і не можу ще й досі повірити, що вона знову поруч. Нас розділяє лише дві стіни, а хочеться, щоб їх було значно більше.

Важко обдурити власні почуття… Я все ще кохаю цю дівчину. І саме це дратує мене найбільше. Вона і її матір винні у тому, що сталося з моєю родиною. Ми просто не можемо бути разом, тому варто просто закінчити все це. Вирвати почуття з серця і зробити це якомога жорсткіше. 

Найкращий спосіб – це вилити на неї усю свою ненависть. Щоб і Сабріна мене ненавиділа. І тоді ми обоє нарешті викинемо з голови та серця все зайве.

Сам не розумію, навіщо поперся у її дім на сніданок. Побачивши її матір, пригадав свою, і стало дико боляче. Довелося тримати обличчя перед жінкою, яка мило усміхнулася і навіть не здогадувалася, що я знаю все. 

Сабріна зовсім не здивувала своїм виразом обличчя, коли побачила мене у себе на кухні. Розізлилася, а я мало не засміявся. Бачити її такою було весело й одночасно важко. Дівчина за два роки майже не змінилася, і я надто часто розглядав її не як свого ворога. Виходить, щоб позбутися почуттів, потрібно діяти рішуче.

І я діяв! Особливо коли заявився до неї на роботу. Дякую Вадиму за те, що дізнався її місцеперебування. Тільки от я зовсім не очікував, що якийсь тип з накачаним тілом буде везти її додому. 

Це був удар нижче пояса, відчутний такий. Виходить, ці два роки Сабі не оплакувала наше кохання, а жила доволі весело. Якщо не відшила цього фарбованого блондина, отже, пішла стопами своєї матері. 

Швидше за все, думав я так лише тому, що всередині розросталася образа. І так вже сталося, що у той час, коли вона покинула салон його тачки біля свого дому, я думав не про свою матір, а про себе і про срані почуття, які тиснули на груди. 

Хотілося підійти до його автомобіля, витягнути качка на вулицю і кулаками дати зрозуміти, що ця дівчина моя. Хотілося, але... я більше не мав на це права. Срана доля вирішила все за нас, і змінити нічого не можна. 

Мене добряче так ковбасило, хоча й подумати не міг, що буде така реакція. Я навіть думав над тим, щоб застрибнути у свою тачку і поїхати геть з цього клятого міста, яке не принесло мені нічого хорошого. 

Але я не зміг цього зробити, тому що зовсім поряд жила вона – моя особиста проблема і дівчина, яка ніколи не буде моєю. Так вирішив не я, так вирішила сама доля.

Поїхати на річку захотів саме Вадим. Знайшов для нас гарних дівчат, і вечір обіцяв бути цікавим. Обіцяв, але не став. Тому що на нашому місці вже була вона. Знову насмішка долі, адже ми зустрілися там, де все закінчилося.

Я вже уявляв, як Сабріна помиратиме від ревнощів, адже дівчина поруч зі мною була просто неймовірною. Тільки от поглядом я постійно шукав ту, у якої низький зріст, каштанове волосся і сині очі, такі ж, як у мене. 

Моя перевага над нею різко розвіялася, коли до нас припхався той самий блондин, і не один. Його зацікавленість Сабріною була очевидною, і це дратувало так, що мало дим з вух не йшов. Коли ж я побачив, як він її цілує, зрозумів, що варто охолодитися, інакше хтось зараз залишиться без голови. 

Легше не стало, вода не допомогла. Радувало хоча б те, що блондин зайшов у воду, а Сабріна залишилася на березі. Я добре знав, що вона не вміє плавати. Цікаво, а цей качок знає про це? Чи про те, що Сабріна не любить полуницю, тому що у неї алергія? 

Я знову її ображаю, тому що злий, як сам чорт. Коли помічаю сльози в її очах, розумію, що переборщив. Їй боляче, або ж Сабріна хороша актриса. На жаль, поки що я не знаю, де істина. Виходить, не так добре я її знаю, як думав. 

Знову вмикаюся лише тоді, коли ноги самі несуть мене за нею. Не розумію, чому переслідую її. Щоб знову образити? Можливо! Тільки от я зовсім не очікую того, що відбувається далі. 

Сабріна зупиняється неподалік компанії, що веселиться на березі. Її погляд спрямований на річку, і коли слідкую за ним, всередині усе стискається. Там дитина і вона тоне. 

Тільки збираюся кинутися на порятунок, як це робить Сабріна. Вона без роздумів стрибає у воду, зовсім не думаючи про те, що сама погано плаває. У результаті доводиться рятувати їх обох. 

Заледве стримуюся, щоб знову не нагримати на неї. Як взагалі можна бути такою ідіоткою?!

Та найбільше хвилює мене не це. Хіба може людина, якій байдуже на всіх, так віддано кидатися на допомогу іншим? Сабріна, яку я знав два роки тому, могла. Виходить, вона така сама…

Коли Сабріна мало не падає у траву, без роздумів підхоплюю її на руки. 

Така легка, наче пір'їнка. Вона їсть взагалі?

Доводиться стримувати емоції, які вирішили піти не у той бік. Я не повинен хвилюватися за неї! Просто віднесу до наших і передам у руки Роми.

Рома… блять! Зціплюю зуби, тому що хочеться міцно-міцно притиснути Сабі до себе. Не віддавати нікому й ніколи.

Тільки от не маю я на це права, тому доводиться тримати себе у руках, а дівчину передати блондину, який, здається, закохався у Сабріну.