17.

Денис

Два роки тому

Сьогодні особливий день, тому що у моєї дівчинки день народження. Я вже давно готувався до цього дня, продумав усе до найменшої деталі. Сабріна – дівчина, яка змогла проникнути у моє серце і залишитись там назавжди. Тільки з нею я можу бути собою і тільки вона знає мене справжнім.

Ми познайомилися зовсім малими, коли я з батьками приїхав у це місто. Став її сусідом і найкращим другом. Спочатку вважав її молодшою сестрою, оберігав і захищав від хлопців. Не хотів, щоб вона закохалася у якогось мудака й лила через нього сльози. 

У мене було багато дівчат, але всі  вони навіть на крихту не були схожими на мишеня. І лише у випускному класі до мене дійшло, що не потрібні мені інші, лише вона необхідна. 

А тоді ще довгі три роки я старанно відганяв від неї кавалерів і боявся зізнатися у тому, що відчуваю. А що, коли Сабі не відчуває чогось подібного? Я не хотів втратити її як подругу, і як дівчину також. 

Саме тому так довго чекав. Тільки от у день її двадцятиріччя вирішив діяти. Більше сил терпіти не було. Сабріна вступила у той же виш, що і я, тільки на іншу спеціальність. Контролювати її життя стало важче, і це дратувало мене до божевілля.

З самого ранку стримувався, щоб не набрати Сабі. Вирішив випробувати її терпіння і написав, що чекатиму на нашому місці. Хотілося вірити, що вона прийде, інакше всі мої старання підуть коту під хвіст. 

В обід довелося поїхати у центр, щоб забрати букет, який збирали спеціально для Сабі. Я добре знаю, які квіти вона любить, і не лише це. Здається, що я знаю про неї все. 

Повернувшись додому, шукаю у шафі необхідний одяг. Хочеться бути гарним для неї. Лише для неї…

Дзвінок від матері застає мене у той момент, коли збираюся переодягатися. Вже кілька років вона живе в столиці. Батьки розлучилися, але так і не пояснили мені причину. Я мав можливість поїхати з нею, але залишився з батьком. І не останнє місце у моєму виборі зайняла саме Сабріна. Мені здається, що тепер я без неї нікуди. 

– Як у тебе справи, синку? Чим займаєшся? – поки розглядаю своє відображення і нервово воджу пальцями по волоссю, мама продовжує бесіду. 

– Збираюся на свято. Сьогодні у Сабріни день народження, – радісно заявляю.

– Ти все ще дружиш з цією дівчиною? – мама зітхає, а я починаю злитися. Не розумію, чому їй не подобається Сабі. Раніше все було добре, а тепер вона чути не хоче про мою подругу. 

– Не просто дружу, – вирішую сказати мамі правду. Все ж таки рано чи пізно вона дізнається правду. – Мамо, я кохаю її та сьогодні збираюся зізнатися у почуттях.

– Не роби цього! – її крик сильно мене дивує. Якщо раніше мама просто просила не дружити з Сабі, то цього разу вона налаштована надто категорично. – Денисе, прошу!

– Мамо, ти можеш нормально пояснити, чому так не любиш Сабріну? – намагаюся стримувати емоції. Хороший настрій як рукою зняло, і це я ще не знав, що найгірше чекало мене попереду. 

– Справа не у ній, просто... – мама зітхає, а я чекаю на продовження. Ну ж бо, поясни хоча б щось! – Проблема у її матері.

– І що це означає? – бурчу. Питань стало тільки більше. 

– Денисе, я не хотіла розповідати тобі цього, але… – здається, що мама збирається з силами. – Ми з твоїм батьком розлучилися, тому що він зрадив мені. Я застала його у ліжку з матір'ю цієї Сабріни.

– Що? – мій голос тремтить, і вірити у подібне не хочеться. Це просто не може бути правдою. – Мамо, це жарт такий?

– Хіба таким жартують, синку? – питає мама. – Пам'ятаєш, як мене забрала швидка? Тоді я сказала тобі, що це через перевтому. Насправді я… я наковталася пігулок. Знаю, що це була дурість з мого боку, просто пережити зраду твого батька було надто важко. Я кохала його, а він… Денисе, чому ти мовчиш? Синку?

– Чому ти відразу мені не сказала? Чому мовчала стільки часу? – питаю холодно. Навіть не знаю, на кого зараз злитися більше. 

– Я не збиралася тобі говорити навіть зараз. Просто ти з цією дівчиною… і я боюся, що вона в курсі походеньок власної матері, або ж така, як і вона. Не хочу, щоб вона і тобі зробила боляче. Прошу тебе, не поспішай із зізнанням. Придивись до неї.

– Добре, мамо, – відповідаю сухо і закінчую дзвінок. У мене каша в голові, і тепер я не знаю, що робити далі. Для початку хочеться набити морду власному батькові. Шкода, що сьогодні він у нічну зміну на роботі. Нічого, зроблю це завтра. 

А от що робити з Сабріною? Я більше не знаю… Зізнання відкладається, напевно, назавжди. Я ніколи не зможу бути з нею, знаючи, що її матір мало не призвела до трагедії. А що, коли Сабріна у курсі походеньок власної матері? Що, коли вона підтримує її та водить мене навколо свого носа? 

Злість розростається з шаленою швидкістю, і дуже скоро я забуваю про святковий одяг, який збирався одягати, і про букет. Кидаю його на землю і топчу ногами. Саме так щойно було розтрощене моє серце. 

На вулиці починає темніти, і я розумію, що Сабріна, швидше за все, вже чекає на мене біля річки. Тільки я не поспішаю. Спочатку знаходжу запаси алкоголю власного батька. Просто з пляшки випиваю віскі, мало зважаючи на те, як від міцного алкоголю пече горло.