12.

Якщо я думала, що все буде так просто і батько якось мені допоможе, то сильно помилялася. Він не міг нічого пояснити, тому що пішов від нас доволі давно. Мама також закрилася у собі й, схоже, взагалі не збиралася зі мною розмовляти. 

Сидіти у чотирьох стінах не було жодного бажання, тому далі я зробила те, що й планувала. Обмотавши гітару тканиною, щоб не впадала в очі, попрямувала у ту саму крамницю, де її купувала. Продавець спочатку оглянув її, а потім витріщився на мене, як на ідіотку. 

Напевно, не міг зрозуміти, чому я так сильно познущалася з такої дорогої речі. У результаті він погодився її відремонтувати, але назвав таку суму, що у мене очі на лоба полізли. Довелося погодитися та залишити завдаток.

Далі я пішла у гості до Саші. Хотілося все їй розповісти та дізнатися свіжу думку на всю цю ситуацію загалом. Розповідати було про що. Поки я виливала душу, подруга уважно слухала та не перебивала. 

– Це просто капець, Сабі. Ну справді, твоє життя схоже на якийсь бразильський серіал, – заявляє знервовано. – До того ж я завжди знала, що Ден у тебе закоханий. Раніше був... і зараз також. Просто зараз у нього в голові оселилася якась нав'язлива думка, що ти у чомусь завинила. І мама твоя теж. Не здогадуєшся, що це може бути?

– Мама злиться і нічого не говорить. Її поведінка спонукає мене до думки: таки є що приховувати. І якщо це так… Денис має повне право ображатися, – зітхаю. 

– Можливо, і має, але не на тебе, подруго, – фиркає Саша. – Ти тут до чого? 

– Сама не знаю, – знизую плечима. – Тепер я остаточно заплуталася, і час від часу з'являється бажання негайно поїхати звідси. Не принесе мені спокою сусідство з Деном. Він ніколи не відкриється мені, а я не можу достукатись до нього. 

– Ти дійсно так думаєш? – лукаво усміхається подруга. – Як на мене, ще не все втрачено. Ден тебе поцілував, отже, не так сильно ненавидить, як ти думаєш. З ворогами не цілуються, подруго.  І з тими, хто не подобається – також. 

– І що ти хочеш цим сказати? – дивуюся. – Думаєш, у Дена все ще є до мене почуття? Це смішно, Сашо. Він поцілував мене лише тому, що вкотре хотів зробити боляче. 

– Ну, не знаю, – задумується подруга. – Дивно якось все це. Без алкоголю не розібрати. 

– Тобто? – не зовсім розумію, куди вона веде. 

– Нам варто сходити у клуб і трохи розвіятись. Кілька коктейлів нам у цьому допоможуть, – Саша підводиться на ноги й прямує до шафи. Відчиняє її й мало не залазить туди з головою. 

– Це погана ідея. Не хочеться мені зараз пити, – підскакую на ноги. – Я краще додому піду, Сашо.

– Ану сядь! – з шафи показується гнівна фізіономія подруги. – Ми йдемо у клуб – і крапка! А Денис твій нехай лікті кусає!

– Він не мій, Сашо, – бурчу.

– От тому нехай і кусає, – сміється подруга. 

Вже через годину ми обидві стоїмо перед дзеркалом і розглядаємо власні відображення. Саша постаралась на славу, щоб зробити з мене справжню красуню. 

Волосся накрутила тугими локонами, зробила яскравий вечірній макіяж, змусила одягнути гарну сукню чорного кольору довжиною до середини стегна. А ще туфлі на високих підборах, на яких я можу зламати собі шию. Але подругу це зовсім не хвилює.

Вона також серйозно поставилася до приготувань і вибрала для себе шкіряну спідницю, яка більше нагадує пояс, білу блузку й туфлі на підборах. Волосся зібрала у високий хвіст і завершила свій образ вечірнім макіяжем. 

– Ми красуні, подруго! – підморгує своєму відображенню. – Сьогодні будемо зірками! 

– Не хочу я бути зіркою. Хочу лише випити та потанцювати, – серйозно дивлюся на подругу. – Ти зрозуміла мене? Без пригод, Сашо. 

– Зрозуміла я! – фиркає подруга.

Рівно о десятій вечора пишу мамі повідомлення, що залишуся у Саші, і ми разом з подругою покидаємо її дім. Доводиться викликати таксі, тому що шлях до центру не близький, а пройти його на підборах – ще те випробування. 

Біля клубу доволі багато молоді, але ми оминаємо чергу, і Саша тягне мене за собою до входу. Виявляється, що охоронцем тут працює її двоюрідний брат, який і пропускає нас всередину без проблем. 

Саша одразу тягне мене до барної стійки й замовляє коктейлі. Випиваємо їх швидко і прямуємо на танцмайданчик. Окрім нас тут доволі багато охочих танцювати. Тільки я мало зважаю на всіх тих, хто поруч. Хочеться просто розслабитися і викинути з голови усе зайве, й алкоголь мені у цьому точно має допомогти. 

Минає хвилин двадцять, коли Саша знову тягне мене за собою до барної стійки. Ми знову п'ємо, і цього разу щось значно міцніше, тому що я миттєво розслабляюся і стає так добре, наче всі мої проблеми зникли в одну мить. 

Ми продовжуємо танцювати, і цей вечір все більше починає мені подобатися. Тільки щастя триває недовго, тому що вже за мить хтось кладе свої руки мені на талію і притискається своїм тілом до моєї спини. Ми продовжуємо рухатися у такт музиці, і я помічаю, що Саша вже теж не сама. Високий брюнет про щось з нею переговорюється. 

Ну, просто супер! Відпочила називається! 

Повертаюся у кільці рук незнайомця і бачу перед собою доволі привабливого блондина. Він явно також сьогодні на “ти” з алкоголем і, схоже, вирішив знайти собі подружку на ніч.