8.

Розумію, що мені таки варто випити, коли ми повертаємося назад до компанії. До Дена у воді приєднуються дівчата і Вадим. Вони весело сміються, а брюнетка постійно поруч з моїм колишнім другом. У неї неймовірно сексуальний купальник червоного кольору, не те, що  мій, звичайний і чорний.

Добре, що фігура у мене струнка і з необхідними випуклостями. Не секс-бомба, але і соромитися себе такої точно не буду. Знімаю сукню, щоб залишитися в одному купальнику, й одразу ловлю на собі прямий погляд Дена. Він стоїть по шию у воді й здається зараз таким… неймовірним. Шкода, що погляд його не обіцяє мені нічого хорошого. 

– Ти дуже гарна, Сабі, – Рома знову поруч в одних плавках. У нього неймовірне тіло, підкачане і міцне. Поруч з ним я схожа на мишку і помічаю погляди дівчат, спрямовані на мого друга. 

З Денисом ці двоє зовсім різні, і справа не лише у кольорі волосся, але й в будові тіла, погляді, словах. Денис – високий і підтягнутий. У нього немає гори м'язів, але кубики на животі є. 

Коли ловлю себе на думці, що знову порівнюю цих двох, починаю злитися. І знову роблю дурниці, які так і пруть з мого ображеного розуму.

– Поплаваємо? – хапаю Рому за руку і мило усміхаюся. Я випила лише келих вина і зовсім не сп'яніла, хоча було б добре випити усю пляшку. Не було б так страшно… 

– З радістю, – Рома щасливий, що я роблю перший крок, а я просто викидаю з голови все зайве, і ми разом заходимо у трохи прохолодну воду. 

Плаваю я так собі, тому зупиняюся, коли вода дістається мого живота. 

– Що таке? Чому далі не йдеш? – цікавиться Рома. Я помічаю, як його погляд часто опускається нижче моїх очей, і не можу звинувачувати  його за це. Він же чоловік, а я в купальнику. До того ж мені також приємно дивитися на його міцне тіло. 

– Я не вмію плавати, – знизую плечима. – Краще тут залишуся.

– Тоді я з тобою, – швидко відповідає. 

– Не варто. Я почекаю, а ти поплавай. Все-таки для цього ми тут, – прошу. Не хочу, щоб весь вечір Рома простояв поруч зі мною.

Помітно, що він вагається, але потім таки залишає мене. Заходить у воду по саму шию й впевнено пливе на середину річки. Саша зі Стасом залишилися на березі. Вони продовжують розпивати вино і мило про щось спілкуються. Я ж розумію, що стояти ось так – не варіант, тому вже збираюся повернутися до них, коли несподівано до мене виходить Денис. 

Вода стікає його тілом, і я як ідіотка витріщаюся на цю неймовірну картину. Він бачить мою реакцію й криво усміхається, а я не можу бути сильною і просто відвернутися. 

– Ти так і не навчилася плавати? – глузливо питає. 

– А тобі яка різниця? – питаю уїдливо. Боляче визнавати, що цей хлопець знає мене надто добре. 

– Я завжди знав, що ти ні на що не здатна, – знову б'є своїми словами. – Як добре, що вчасно побачив твою гнилу сутність. Тепер мені шкода Ромку. Він-то ще не знає, що свята Сабі не така й свята. 

Мені хочеться вдарити його. От справді, так сильно, щоб голова відлетіла. Він робить неймовірно боляче одними словами, а таке враження, що мені у серце встромили ніж. Якби я хоча б знала, чому він так сильно мене ненавидить. Але я не знаю, а Ден не збирається мені пояснювати. 

– Ти покидьок, Денисе, – випльовую йому в обличчя і, розвернувшись, швидко прямую до берега.

Байдуже, що я знову здалася без бою. Хоча впевнена: Денису принесе задоволення, коли я почну виривати з його голови волосся. Він чекає цього вибуху, щоб в черговий раз обізвати мене ідіоткою, а я тримаюся, тому що ніколи не зроблю йому так само боляче. Принаймні навмисне. 

– Що таке? – стурбовано питає Саша, коли я виходжу на берег і поспіхом витираюся рушником.

– Все чудово, – натягнуто усміхаюся. – Я пройдуся трохи. Скоро повернуся. 

Мені треба побути на самоті з собою і подумати. Випущу пар, подумки роздеру обличчя колишнього друга і повернуся назад. 

Обійнявши себе руками, прямую вздовж берега і розмірковую про все на світі. От провітрю трохи голову – і можна буде повертатися. Не хочеться, щоб Рома бачив мою кислу фізіономію. Все ж таки я сама запросила його сюди.  

Річка тягнеться доволі далеко, і вздовж берега сьогодні відпочиває багато людей. Голосно лунає музика, чутно веселий сміх. Усі щасливі, лише я помираю від власних важких думок. Якби Ден тут не з'явився, я могла б чудово провести цей вечір у компанії Роми. Але він тут і, наче навмисне, не дає мені вдихнути на повні груди. 

Зупиняюся біля берега і спостерігаю за тим, як сонце повільно котиться за горизонт. Стає прохолодно, тому, напевно, скоро доведеться залишити це місце. Хоча так навіть краще. Можна буде продовжити цей вечір десь у кафе, у компанії Роми та Стаса. Думаю, Саша буде не проти. 

Уже збираюся повертатися, коли бачу, як у воду заходить дівчинка років семи. Її батьки веселяться у компанії друзів і зовсім не слідкують за дівчинкою. Починаю хвилюватися, тому що тут доволі глибоко, а вона зовсім маленька. 

Можливо, дівчинка вміє плавати, але це не факт. І вже за мить мої хвилювання стають реальними. Дівчинка відпливає від берега і просто зникає під водою. 

– Гей! Дитина під водою! – кричу щосили, але через гучну музику мене не чутно.