7.

– Оце новини! А я говорила, що Рома не байдужий до тебе! – емоційно випалює Саша. 

Наступного ранку вона примчала до мене у кімнату. Звісно ж, хотіла поділитися останніми новинами. А їх було чимало. І поки я збиралася у кафе, подруга снідала млинцями, які приготувала моя мама перед тим, як піти на роботу. У Саші сьогодні вихідний, і я вперше за довгий час починаю їй заздрити. От справді, я просто не переживу, якщо Ден сьогодні знову з'явиться у кафе.

– Ти тільки не відмовляй йому одразу. Рома дійсно хороший, – продовжує подруга.

– Я й не збиралася, – відповідаю, розчісуючи волосся. – Варто уже жити нормальним життям. Чому не розпочати його з Ромою?

– А ти молодець, подруго! – усміхається Саша. – До речі, хочеш знати, що було після того, як вчора ти пішла з Ромою?

– І що ж було? – звісно, хочу. Мені до біса цікаво, чому Ден так швидко покинув кафе, потім підрізав нас на дорозі, а тоді стежив за мною з ґанку свого будинку. 

– Ден розізлився і відшив свою подружку. От прямо у кафе послав її у далекі краї, – емоційно розповідає Саша. – Знаєш, якби не знала усієї історії, то могла б подумати, що він приревнував   тебе до Роми. Але ж я знаю, що цього не може бути. І тепер виникає запитання: що відбувається у голові твого колишнього друга?

– І мені дуже цікаво, – зітхаю. – Мені час на роботу, Сашо. 

– О, точно! – подруга швидко запиває млинці чаєм і підводиться на ноги. – Давай завтра сходимо на річку? Вихідний в обох. Не будемо ж ми вдома киснути?

– Хороша ідея, – підтримую подругу. – Я давно там не була.

Давно… з того самого вечора, коли усе сталося. Навіть не знаю, чи варто йти туди та знову робити собі боляче. Але, іншого боку, я завжди боятимусь, поки не погляну в очі своїм страхам. 

Сьогодні у кафе багатолюдно. Попереду вихідні, і я навіть щаслива, що з суботи на неділю не випадає моя зміна. Нарешті важкі хмари розійшлися, і вийшло сонечко. День без Саші виявився значно сумнішим, зате гості, що все приходять й приходять, не дають мені зовсім сумувати. 

Тішить те, що сьогодні Ден не заявився у кафе. Мабуть, вирішив не випробовувати терпіння нас обох. Моя зміна триває до самого закриття, і коли Рома нарешті зачиняє двері на ключ, я видихаю з полегшенням.

– Втомилася? – стурбовано запитує, коли ми зупиняємося під навісом кафе.

– Ноги шалено гудуть, – чесно зізнаюся. – Як добре, що завтра вихідний.

– І не кажи. Хоча я сумуватиму без тебе, – Рома усміхається і дивиться так, що я миттєво червонію. 

– Слухай! Завтра ми з Сашею збираємося на річку. Якщо хочеш,  можеш скласти нам компанію, – сама не розумію, як наважилася сказати це. Просто випалила, не задумуючись. Сподіваюся, що шкодувати не буду. 

– Я з радістю. Тільки думаю, що нам варто обмінятися номерами телефонів. Про всяк випадок, – додає.

Швидко диктую йому свій номер, і у відповідь Рома маячить на мій телефон. Ну ось, номерами обмінялися. І що далі?

– Підвезти тебе? – киває на свій автомобіль.

– Та ні, я краще пройдуся, – на вулиці тільки починає темніти. Не хочу, щоб Ден знову побачив, як я виходжу з автомобіля Роми. 

– Сама говорила, що ноги гудуть, – усміхається хлопець. – Сідай, Сабі. Обіцяю, кусатися не буду. 

Ну і як тут відмовити? Доводиться погодитися, і вже через п'ять хвилин автомобіль зупиняється біля мого дому. 

На щастя, машини Дена біля будинку немає, і це тішить. Хоча б один раз повернуся додому без його клятих коментарів. 

– Відпочивай, Сабі! Завтра зустрінемось, – Рома нахиляється до мене та цілує у щоку. Абсолютно несподівано для мене і так бентежно. 

– Ага, – це все, на що мене вистачає. Вистрибую з позашляховика на вулицю і на ватяних ногах прямую до будинку. Все-таки добре, що Дениса немає на ґанку. Сьогодні він точно не почув би від мене нічого зрозумілого. Поцілунок Роми змусив мене розгубитися, засоромитися та злякатися. Шалений коктейль, якщо чесно. Не скажу, що мені було неприємно, але це не ті відчуття, які я переживала колись поруч із Денисом. Він також цілував мене у щоку, і робив це по-дружньому. Але навіть тоді я не могла стримати своїх емоцій: щастя, радість та кохання. Серце гупало об ребра, а руки тремтіли.

Зараз я цього не відчуваю. Тиша всередині і якась приреченість. Невже я ніколи нікого не зможу покохати? Невже так і кохатиму цього монстра, який розбив моє серце?

Ні, не буде цього! Потрібно просто перемкнутися! Рома – хороший хлопець, і з часом я точно його покохаю. Шкода лише, що часу цього у мене обмаль. Менше трьох місяців, щоб забути одного і покохати іншого. Або ж просто пливти за течією – і що буде, те буде!  

Саша з'являється на порозі моєї кімнати рівно опівдні. Шалена усмішка на її обличчі обіцяє мені хороший день, а це вона ще не знає, що компанію нам складе Рома!

Одягаю легку літню сукню, а під неї купальник. Якщо пощастить, то вдасться поплавати. Саша також у повній бойовій готовності. Короткі джинсові шорти, рожевий топ, а волосся зібране у високий хвіст. 

– Все-таки ти молодець, що запросила Рому. Утрьох веселіше буде, – заявляє подруга дорогою до річки.