6.

У вас коли-небудь виникало бажання провалитися крізь землю? От просто в одну мить зникнути з одного місця й опинитися десь дуже і дуже далеко. 

От і мені захотілося, тому що Саша навідріз відмовилася обслуговувати столик наших спільних знайомих, а у мене вибору не залишилося. Беру в руки меню і, натягнувши на обличчя холодну маску, підходжу до столика. Кладу теку на стіл і вже збираюся йти, коли говорити починає Денис. Ха! І чого я не здивована? 

– Принеси мені каву, а моїй подрузі – сік, – його очі сканують мене, і доводиться зуби стиснути, щоб не сказати щось неприємне. Все ж таки я на роботі й втрачати її через одного придурка точно не збираюся. 

– Апельсиновий! – пищить це біляве диво. 

Киваю й швидко віддаляюся. Відчуваю на спині погляд Дениса, і хочеться терміново кудись заховатися.

– Сабі, пробач, – Саша сидить за барною стійкою, наче в укритті. – Я справді не можу їх обслуговувати. Ти бачила ту курку, з якою прийшов Вадим? Де він тільки її знайшов?

– Напевно, там само, де Денис свою білявку  підібрав, – хмикаю невесело. Поки бармен готує каву, слідкую за ними через барну стійку. 

Денис майже постійно зависає у своєму телефоні, Вадим про щось розмовляє зі своєю подружкою, а білявка занадто відверто треться своїм тілом до руки Дениса.

Повертатися до їхнього столика зовсім не хочеться, але вибору, як такого, у мене немає. Спочатку ставлю на стіл сік для білявки, а тоді – каву для Дениса. Я добре знаю, яку саме він любить, і навіть скільки ложок цукру туди кидати. 

Уже збираюся повернутися до бару, але голос білявки мене зупиняє.

– Дене, сьогодні знову до тебе? – питає солодким голосочком. – Та ніч була незабутньою. Варто повторити.

– Гей! Можна не за столом?! – кричить Вадим і переводить погляд на мене. – Сабі, принеси мені гамбургер, а моїй дівчині салат.

– Так, звісно, – Вадим мені завжди подобався, хороший хлопець. Він же не винний, що друг у нього ще той покидьок. 

Поки готується замовлення, час моєї зміни підходить до кінця. На щастя, сьогодні мені не треба залишатися до кінця, а от винести замовлення чудовій компанії таки доведеться Саші. 

– Сабріно, ти додому? – у коридорі знову зустрічаю Рому. Не бачила його цілий день і, чесно кажучи, навіть не згадувала. Та побачивши, трохи розгубилася. Я-то думала, що після моєї вчорашньої втечі Рома більше не робитиме спроб зблизитися, але, як виявилося, я зовсім не розбираюся у чоловіках. 

– Так, моя зміна закінчилася, – не знаю, що робити далі. Тем для розмов у мене немає, а просто стояти – також не варіант. 

– Я підвезу тебе. Надворі знову дощ, – не питає – просто ставить перед фактом. 

Вже відкриваю рота, щоб відмовитися, але згадую, що у кафе сидить Денис з білявкою, і швидко закриваю рота назад. Ніколи раніше не використовувала інших людей для власної вигоди. Але, як видно зараз, все стається вперше. Так, я хочу позлити Дена і побачити його реакцію на Рому. Все ж таки я також можу закохуватися та мати стосунки. Давно час викинути з голови цього мерзотника. 

– Добре, – погоджуюся, і Рома усміхається.

Ми разом виходимо у зал. Рома не робить жодних спроб торкнутися мене, просто йде поряд. Але і цього достатньо, щоб Денис звернув на нас увагу. Одразу розумію, що він злий. Не зводить погляду з Роми, і таке враження, що намагається вбити його одним поглядом. 

Всередині я можу радіти, адже мій план дав хороший результат. Дена я розізлила, але краще від цього не стало. Я ж не така, як він, не збираюся мстити незрозуміло за що. Якби ж він хоча б пояснив, що я зробила не так… 

Надворі знову дощ, і Ромі доводиться підігнати машину до самого входу, щоб я не промокла. Вперше за час нашого знайомства цей хлопець викликає у мене симпатію. Можливо, якби моє серце вже багато років не належало іншому, я б подумала про стосунки з ним. А так... я й сама не знаю, як бути далі. 

– Не промокла? – питає Рома, коли я опиняюся в салоні. 

– Майже ні, – відповідаю з усмішкою. – Дякую, що знову допомагаєш. Хоча я не дуже розумію, чому саме…

– Справді не розумієш? – хмикає Рома і дивиться на мене прямим поглядом. Автомобіль покидає стоянку і вклинюється у потік машин. Усі поспішають по домівках, і ніхто не хоче стовбичити у заторі. Хоча в нашому містечку затор – це як восьме диво світу. 

– Ромо, я… – розглядаю свої руки й не знаю, що йому відповісти. 

Несподівано автомобіль різко заносить, і я не розумію, в чому справа. Та коли дивлюся у лобове скло, стає зрозуміло, що Ромі довелося з'їхати на узбіччя, тому що один ідіот на червоній спортивній машині вирішив нас підрізати. 

– Придурок! – сердито бʼє по керму Рома. – Ти як? Не постраждала?

– Та ні. Навіть не зрозуміла, що сталося, – нервово усміхаюся. – З автомобілем все гаразд?

– Та що йому буде, – хмикає Рома. – Головне, що ти не постраждала.

Погляд цього хлопця настільки теплий, що моє обличчя миттєво стає червоним. Зрозуміло, що він щось до мене відчуває. Не зрозуміло тільки, чому саме до мене. 

– Може, поїдемо вже? – дощ продовжує барабанити об корпус автомобіля, і вся ця ситуація могла б здаватися романтичною. Ми двоє на порожній дорозі, на вулиці гроза, і наші погляди спрямовані одне на одного.