3.

Два роки тому

Сьогодні найщасливіший день мого життя! Мені виповнилося цілих двадцять років! Чудовий вік, щоб вперше й по-справжньому закохатися. І головне, що кандидатура на принца вже є!

Денис Захаров…

Мій сусід і найкращий друг. Відколи себе пам'ятаю, відтоді Денис поруч. Ми ходили в одну школу, Денис захищав мене від старших хлопців й усюди тягав за собою. 

Сама не розумію, у який момент щось між нами змінилося. Денис почав ходити на побачення, з'являтися у компанії друзів з різними дівчатами, а я помирала від ревнощів і не могла змиритися з тим, що мій Денис може бути з кимось, окрім мене. 

За день до мого дня народження Денис сказав, що готує для мене сюрприз. Останні кілька днів він постійно був поруч, і мені здавалося, що його погляд  став теплішим.  Не було більше інших дівчат, і Денис повністю належав мені. 

А ще мені до божевілля подобалося, коли він називав мене “мишеня”. Завжди сміявся з мого росту, а я сходила з розуму, коли хлопець нахилявся до мене та зазирав в очі. 

– Вітаю, Сабі! – Саша проходить у мою кімнату з коробкою у руках і кладе її на ліжко. – Бажаю, щоб наш принц нарешті звернув на тебе увагу, як на дівчину. 

– Дякую! – щиро обіймаю Сашу і відкриваю коробку. Там сукня, яку я давно мріяла купити. Саша знала про це і, схоже, вирішила здійснити одну мою мрію. 

– Сподіваюся, що сьогодні ти зачаруєш Дена й у вас нарешті буде кохання. Чесно кажучи, вже дивитися не можу на твою злу фізіономію, коли Ден обіймає чергову подружку. 

Ми весело сміємося, тому що Саша дійсно розуміє мене як ніхто. Тільки от радощі наші тривають недовго. З-за дверей доносяться крики, і чудовий настрій миттєво знижується.

– Знову сваряться? – стишує голос Саша.

– Ага, – зітхаю. 

У мами з черговим коханням розбір польотів. В принципі, Леонід не поганий. Трохи бентежить те, що він не сильно старший за мене, але донедавна у мене не було причин у ньому сумніватися. Повна ідилія у стосунках з мамою. 

Але кілька днів тому Леонід прийшов додому п'яним – і почалося. Звісно, я не втручаюся, не моя це справа. Тільки от не дуже хочеться, щоб у мій особливий день у домі лунали крики. 

– Коли зустріч з Деном? – питає Саша, щоб не слухати сварку за дверима. 

– Він говорив, що набере, – не можу не усміхатися, коли розмова заходить про хлопця. 

Саме у цей момент мій телефон оживає, і усміхнене обличчя Дениса на екрані змушує мене затамувати дихання. 

– Слухаю! – Саша тихенько сидить на ліжку й прислухається до нашої розмови. 

– З днем народження, мишеня! – його м'який та теплий голос змушує мене широко усміхатися.

– Дякую! 

– Я вже дочекатися не можу, щоб показати тобі свій сюрприз, – продовжує говорити. – Так хочеться, щоб він тобі сподобався.

– Я впевнена, що сподобається, – відповідаю. – Коли ми зустрінемося?

– Чекатиму тебе біля річки на нашому місці рівно о восьмій. Не запізнюйся, мишеня.

Розмова закінчується, а я продовжую стояти з телефоном у руках і прислухаюся до своїх відчуттів. Не маю сумнівів, що сьогодні Денис зізнається мені у почуттях. Він точно кохає мене так само сильно, як я його. Інакше просто не може бути. 

Денис часто говорив, що в майбутньому хоче велику та щасливу родину. Його батьки розлучилися кілька років тому, і хлопець залишився з батьком. Не хотів залишати друзів і... мене заради столиці, де й оселилася його мама. 

У нас навіть долі були схожими. Я жила з матір'ю, а він – з батьком.

Саша допомагає мені одягнутися, робить гарний макіяж та зачіску. Я навіть туфлі взула з такої нагоди, хоча не надто добре вмію ходити на підборах. 

– Ти така гарна, – з вітальні виходить мама, коли я збираюся покидати дім. Сукня білого кольору, довжиною до колін, справді мені пасує. 

– Просто принцеса, – за спиною у мами зупиняється Леонід. Він знову напідпитку, і його погляд зовсім мені не подобається. 

Не хочу псувати собі настрій різними домислами, тому швидко цілую маму у щоку та покидаю дім. На вулиці якраз починає сутеніти, і чим ближче я наближаюся до річки, тим сильніше моє серце б'ється об ребра. 

На цьому місці часто збираються наші друзі. Ми п'ємо вино і співаємо пісні під гітару. Але сьогодні тут нікого немає. 

Дерева завішані різнокольоровими гірляндами, а на березі розстелений плед. Мимовільно усміхаюся і відчуваю, як тепло розтікається судинами. Невже Денис підготував усе це до мого приходу? 

На годиннику рівно восьма, але Дениса ще немає. Не засмучуюся, тому що сьогодні особливий вечір і він точно з'явиться. Навіть не сумніваюся у цьому. 

Минає ще пів години. На вулиці доволі прохолодно, адже зараз лише середина червня. Обіймаю себе руками та починаю хвилюватися. А що, коли з Денисом щось сталося? Від страху починають тремтіти  руки. Дістаю з сумки телефон і набираю його номер. 

Точно не очікую, що мелодія його телефону лунатиме у мене за спиною. Розгублено повертаюся і бачу його… сильно п'яного.