Розділ 9

Цієї ночі мені вперше наснився Девід, ще й у дуже дивному амплуа. Я намагалась сісти в літаку позаду нього, щоб він не помітив моєї присутності, але чомусь розплакалась, і він помітив. Тож запитав, у чому проблема. Я щиро відповіла, що хочу бути з ним, на що його відповідь була: «Ти ж можеш це просто озвучити вголос».

Прокинувшись, я не одразу зрозуміла, де знаходжусь, а серце шалено калатало. Як добре, що сьогодні субота і я не мушу вдавати на роботі, що все ок.

Я бачила Девіда наживо лише один раз, а ну і, звісно, промоніторила усі його соцмережі. Боже, наче дівчисько! Сподіваюсь, що він буде на вечірці з нагоди новосілля компанії…

«Дідько, мені це все геть не подобається», — промимрила я і пішла зробити собі каву. Ще ж треба організувати доставку продуктів на випадок, якщо погода зіпсується і ми з Адель залишимося вдома.

Маю ще кілька годин, щоб навести тут лад, бо як на трудоголіка, вдома надто багато порожніх пляшок від вина. Це були важкі тижні, що сказати.

Коли квартира блищала так, що радше скидалася на операційну, я нарешті була задоволена. Тепер лише потрібно було поїхати в аеропорт по Адель. Цікаво, що вона скаже на мій червоний Фіат?

Дорога, що вела з міста, була доволі порожня як на суботу, але, враховуючи, що місто не туристичне і про нього мало хто знає, це, мабуть, нормально.

Зал очікування почали заповнювати новоприбулі, і я в цьому натовпі намагалась знайти світловолосу Адель, та все ніяк не могла її побачити.

Може, я помилилася з часом? Таке рідко, але все ж трапляється.

— Ось ти де! — Раптові обійми ледь не збили мене з ніг.

— Що ти зробила з волоссям? — перше, що випалила я, побачивши свою подругу.

Ми не бачилися більш ніж пів року через її стажування. Замість попелясто-білого довжелезного волосся делікатне обличчя Адель тепер прикрашала стрижка піксі кольору бордового вина.

— Ой, я забула тобі про це розповісти, — випалила Адель у своїй звичній манері.

— Що ще ти мені не розповіла?

— Ой, у нас буде час на обговорення всіх новинок.

— То де твоя машина?

Коли ми підійшли до авто, подруга раптом видала звук, схожий на крик банші.

— Ти і червона машина? Воу-у-у! Що з тобою сталося, солдате Джейн? Геть не схоже на твої звичні вподобання.

— Ну, я теж вирішила, що хочу трохи кольору у своєму надто впорядкованому і сірому житті.

— Нам справді є що обговорити, — сказала Адель, і ми сіли в авто.