Розділ 8

— Ірен, — пролунав голос Кейт за моєю спиною. — Тебе намагався знайти Енді.

От халепа. Я ж навмисне сьогодні обідаю на протилежній вулиці, щоб не зустріти нікого, а особливо його. Це були чудесні й чарівні дні, поки він був відсутній. Парадоксально, але він настільки нагадує Марка на початку його залицяння до мене, що це страшно.

— А як ти мене знайшла тут?

— Випадково. Я теж намагалась сховатись.

Її щирість розтопила моє серце. Все-таки Кейт — це найкраще, що зі мною тут досі траплялось.

— Ти знала, що через тиждень буде вечірка на честь новосілля?

— Що? В кого?

— Не зовсім в кого. Ми переїжджаємо в новий офіс. Невже ти не читала ранковий лист?

— Мабуть, він проскочив повз мене, — відповіла я з максимальною стриманістю, але зрадницький рум’янець все ж таки спалахнув на моїх щоках.

— Ірен? Ти якась наче зачарована, — підморгнувши, випалила Кейт.

Ох, якби ж вона знала, що в моїй голові зараз не графіки й таблиці, а чоловік із хаотичною зачіскою.

— Вибач, я багато фантазую про ці вихідні. Мене нарешті навідає моя подруга. Я думаю, що вона не буде проти, якщо ти приєднаєшся до нас у неділю на якісь 2–3 раунди коктейлів. Що скажеш?

— Оу, чорт, це так мило. Звісно, я не проти. Завжди мріяла дружити з кимось поза межами офісу.

Раптово через дорогу від кафе з’явився силует Енді.

Трясця, і тут нас знайшов.

Я не вигадала нічого краще, ніж попросити офіціанта вивести нас через чорний хід, сподіваючись, що він нас не помітив. Я геть не в ресурсі знову читати йому лекцію про ділові стосунки на роботі.

Ми побігли в провулок, хихочучи, як школярки.

Не пригадую, щоб колись мені було так весело в робочий час.

Домінік не з’являвся в офісі ось уже два дні. Цікаво, чи він досі сердитий на свого брата.

Добре, що сьогодні п’ятниця. Залишилось всього чотири години і якось вийти з будівлі непомітно, якщо це взагалі можливо.

Сподіваюсь, що в новому офісі Енді буде подалі.