Розділ 4

Наступні дні нічим не вирізнялись. Монотонна робота над стратегією добігла кінця, і мені таки доведеться вийти зі своєї схованки.

Команда, звісно, чудова, але часом здається, що всі тут якісь трохи навіть налякані. І якщо розмовляють, то здебільшого про роботу. Окрім Енді, звісно. Цікаво, чи він хоч колись замовкає? Хоча б тішить той факт, що він не сидить поряд.

Маю ще одну годину до зустрічі з СЕО, але, мабуть, обмежусь лише кавою, бо через хвилювання зник апетит.

Небо було затягнуте сірими хмарами впродовж усього тижня, а єдиним осередком кольору був мій орендований червоний Fiat 500.

Мабуть, вперше за все своє свідоме життя я обрала щось яскраве.

Весь мій одяг, меблі й речі були суцільною сіро-бежевою плямою, але це авто змусило мене посміхнутися, тож вибір був найлегшим за останні п’ять років.

Зловила себе на думці, що якось підозріло, що Марк не намагався зателефонувати чи якось проявитися. Звісно, через спільних друзів він знав, що я поїхала, та чи здогадувався, куди саме?..

Мене знайшла Емілія, щоб провести в кабінет Домініка. Він знаходився поверхом вище, та окрім його кабінету і конференц-зали там нічого не було.

Інтроверт про макс, — подумалось мені, від чого я мимоволі усміхнулась.

Кабінет був просторий, сірий і, вже за класикою, незатишний, хоч, думаю, він тут не часто буває.

З-за столу підвівся високий брюнет у джинсах і темно-синій сорочці. Я чомусь думала, що він завжди носить краватки.

— Ірен, вітаю. Я Домінік, надзвичайно радий з тобою познайомитися, — промовив він і злегка усміхнувся.

— Навзаєм. Я підготувала стратегію. Можете з нею ознайомитись.

— Ой, це все потім. Розкажи краще, як тобі робота і команда. Я впевнений, що в тебе будуть зауваження стосовно самого офісу. Мені багато про тебе розповідали.

Ошелешена його раптовою здатністю до читання думок, я зніяковіла, і щоки запалали рум’янцем.

Чому його обличчя здається таким знайомим? Невже ми бачилися раніше?..

— Ну, я… еммм… Так, насправді тут бракує зелені і декору. Це те, що мені трохи дошкуляє, а загалом усе інше мене влаштовує.

— Ну нарешті хтось насмілився сказати правду, — після цих слів він засміявся. — Ти перша, хто це зробив. Наступного кварталу я запланував перебратися в нову офісну будівлю, над якою ми давно працюємо. Просто інші працівники ще не чули цієї новини. Анонс я запланував на понеділок, — сказав Домінік, споглядаючи інші офісні будівлі зі свого панорамного вікна.

— Водій сказав, ти відмовилась від службового авто. Вже знайшла те, яке тобі подобається?

Чому він весь час намагається перевести ділову зустріч у дружню бесіду?

— Так, я вже орендувала собі авто. Дякую, що поцікавилися.

— Ірен, я буду з тобою відвертий. Ти, мабуть, вже й сама помітила, що в нас у компанії все чудово працює і гострої потреби в зміні стратегії, про яку тобі сказали на співбесіді, насправді не існує.

Я просто ошелешено дивилась собі під ноги. Я й сама про це не раз думала цього тижня, але така прямолінійність збила з пантелику остаточно.

— Я… так, помітила, що відділ маркетингу працює чудово. То чому ж тоді я тут?

— Твоя подруга Адель — моя далека родичка. Вона так захопливо про тебе розповідала, що я подумав: лише такій особистості під силу внести трохи драйву в цей весь перфекціонізм. Покажи свою стратегію, і я надам зворотний зв’язок у понеділок.

До речі, гарних вихідних. Сподіваюсь, що ти знайдеш час прогулятися старовинними вуличками. Вони мають свій шарм.

З кабінету Домініка я вийшла наче в тумані.

Що в біса коїться? Про який драйв йде мова? Чому Адель не розповідала про те, що СЕО компанії — її родич?

Стільки питань і нуль відповідей.

Зараз мені просто хотілося втекти в затишок своєї нової домівки й подумати, в що я вплуталась цього разу.