Їхнє місце

Розділ 15
— Дивися, як розпустилися троянди. Це справжнє диво, — Аня провела долонею по пелюстках, а потім притулилась до його плеча.
— Ти й сама — трохи схожа на них, — пробурмотів Матвій, ковзаючи пальцями по її плечу.
— Красива, але з шипами?
— Ні. Тендітна зовні, але сильна всередині.
Вона засміялась, а потім — зненацька притихла. Погляд зупинився на її кругленькому животі.
— Думаєш, я впораюсь?
— Ти вже впоралась, Аню. Ти змінила мене, не намагаючись. І дала мені сенс.
Їхні дні стали простими. Вранці він варив каву й приносив їй у ліжко. Вона ж змушувала його їсти щось більш здорове, ніж бутерброди. Він навчився прислухатися. Вона — дозволяти собі бути слабкою.
Із міста він повертався швидше, ніж колись. Бо тепер справжнє життя було тут.
— Матвій, — одного вечора вона сіла навпроти, — мені потрібно знати: якщо я не буду ідеальною мамою? Якщо злякаюсь, зірвусь, зроблю щось не так…
— То я буду поруч. І ми вчитимемось разом.
Він схилився до її живота. — Гей, малий… чи мала. Ти вибрала найкращу маму. Навіть якщо вона цього не знає.
У неділю вона вийшла з майстерні — тримаючи букет у руках.
— Перший клієнт. Хлопець замовив для дівчини з написом: «Люблю так, що не дихаю».
— А ти так любиш? — примружилась.
— Ні. Я дихаю тобою.
Її очі наповнились сльозами. І цього разу вона не стримувалась. Бо знала: він не втече.
Вони вже не просто коханці, не просто майбутні батьки — вони стали командою.