Колишня

Розділ 8. 
У той день все почалося з несподіваного дзвінка.
Матвій був у своєму офісі, коли на рецепції повідомили:
— До вас прийшла Дарина.
Він застиг.
Вперше за пів року її ім’я прозвучало вголос.
— Попроси її зачекати.
Дарина сиділа на шкіряному дивані, як завжди — впевнена, струнка, у дорогому костюмі. Вона усміхнулась, коли побачила його.
— Матвій. Ти не змінився.
— Не бачу сенсу в цій зустрічі, Дар.
— Я хочу повернути інвестиції. І тебе. По-чесному.
Вона говорила спокійно, але кожне її слово було, як отрута в солодкому вині.
— Запізно.
— Чому? Через ту дівчинку-флористку?
Матвій напружив щелепи.
— Обережніше, Дарина.
Вона зітхнула.
— Ти ж розумієш, що це тимчасово. Їй не вистачить повітря у твоєму світі. Ти — інший. А вона — просто романтична пауза.
Його очі темніли. Але він мовчав. Бо найгірше — частина з того, що сказала Дарина, звучала, як правда.
Аня приїхала без попередження.
Вона хотіла зробити йому сюрприз — принести його улюблений торт.
Та коли зайшла в офіс — побачила їх.
Дарина вийшла з кабінету, торкнувшись його руки. Він не відсмикнувся.
Аня застигла на місці. Секунду. Дві. Потім — просто розвернулась і пішла.
Він вийшов слідом.
— Аня! Стривай! Це не те, що ти думаєш!
Вона зупинилась.
— А що саме я думаю, Матвію? Що ти сидиш зі своєю колишньою, яка називає мене «паузою»?
— Я її не кликав. Вона сама прийшла.
— Але не вигнав. І не сказав їй, що я — не тимчасова.
Її очі блищали. Але не від сліз. Від болю.
— Я просто… не встиг.
— Тоді встигни втратити мене, — прошепотіла вона.
І пішла.