Епілог

Здавалося, що у гуртожитку мене не було кілька років. Коли Ніна мене побачила, то ледь не задушила від радощів. Але подруга не забула прочитати мені лекцію про те, як сильно я її налякала.

Помалу все почало повертатися до норми. Довелось весь вільний час сидіти у бібліотеці щоб наздогнати усе, що я пропустила в університеті. Батьки пообіцяли, що посадять мене під домашній арешт якщо я знову кудись зникну і не повідомлю їм. Привиди тепер ще активніше почали мене переслідувати, але на щастя поруч був Алекс. Йому добре вдавалося їх відганяти від мене.

Усе б мало бути добре. Але мене досі дещо турбувало. Душі тих кого я зустріла у маєтку не давали мені спокою. Вони не заслужили  того, щоб назавжди залишитися у тому проклятому будинку. Я повинна була їм допомогти.

Алексу це звісно не сподобалося, але я дуже вперта. У нього не було іншого виходу як піти зі мною, чому я була дуже рада. Мені не хотілося самій повертатися до  маєтку, де я ледь не загинула.

Будинок зовсім не змінився. Такий же тихий і моторошний. Після зникнення його власника, його виставили на продаж, але ніхто не поспішав його купувати. Будинок отримав не дуже хорошу славу.

Я стояла перед дзеркалом у вітальні, сподіваючись що привиди мене впустять.

• Ти впевнена, що вони ще досі тут? – Алекс продовжував нити, вважаючи, що вони зникли разом із Нестором.

Але я знала що це було неможливо, не він був причиною їхньої смерті. Малік був на волі і ми й гадки не мали, що зробила з ним моя кров. Наче підтверджуючи мої слова, дзеркало відхилилося і на нас повіяло холодом і сирістю. Я почула тихий дитячий сміх. Взявши Алекса за руку, я потягнула його досередини.

Емілі сиділа на дивані і гралася своєю лялькою. Побачивши мене, дівчинка дуже зраділи, мені здалось що вона б кинулася мене обнімати, якби могла. На її радісний крик, з’явилися і решту. Марта з полегшенням зітхнула, побачивши мене живою.

• А ти молодець, - похвалили мене близнюки, широко всміхаючись. Теодор лише схвально кивнув.
• Ми прийшла вам допомогти, - чотири пари очей здивовано на мене поглянули. Емілі не звертала на нас жодної уваги, вона щось тихо говорила Алексу.
• А ти можеш? – з надією запитала Марта.
• Але мені потрібно знати де ваші могили,-  привиди переглянулися між собою. За спиною Теодора зі скрипом відхилилася книжкова шафа і всі четверо зникли.
• Ходімо, - посміхнулася Емілі і пішла до ще одного таємного ходу.

Алекс взяв одну із свічок і ми пішли за дівчинкою. Хід вивів нас на заднє подвір’я будинку. Колись тут повинен був бути красивий сад, але за ним ніхто не доглядав багато років і він перетворився на хащі. Дівчинка петляла між деревами, допоки не привела нас до великої берези біля якої уже стояли і інші привиди.

• Вас всіх похоронили тут? – побачивши їхню могилу мені стало ще більше їх шкода. Теодор похмуро кивнув.
• Мені це не подобається, - мовив Алекс, знаючи, що я збираюся робити.
• Вони не повинні більше тут залишатися, - я дістала з-за пояса джинсів ніж і опустилася на коліна біля могили.

Я не була впевнена що це спрацює, але дуже на це сподівалася. Зробивши неглибокий поріз на руці, я притулила її до землі і тихо прошепотіла:

• Ви вільні, - довкола нас здійнявся вітер. Помалу холод від присутності привидів почав зникати.
• Дякую, - промовила Марта зі сльозами на очах. Тепер вони виглядали такими, якими були за життя. У мене вийшло.
• Ти в нормі? – схвильовано поцікавився Алекс, коли привиди зникли.

Він обережно тримав мене за поранену руку. Над свіжою раною уже загоювалася рана, яку мені зробив Нестор.

• Поїхали до дому, - тепер мене ніщо не тримало у цьому домі і я більше не бажала його бачити.

Я  навіть не думала, що так сильно сумувала за нормальним життям. Ці всі демони, магія, привиди відкинули спокійне життя кудись далеко назад. А зараз я була така рада все повернути назад.

Нажаль ні я, ні хлопці не знали як довго ми зможемо насолоджуватися спокоєм. Поки Завіса була відчинена, звідти могло вирватися багато зла. Вони, звісно, не могли завдати багато шкоди, бо були лише примарами, але біди могли наробити, а ще на волі гуляв первородний демон, який міг заподіяти багато непоправної шкоди і ми повинні були його знайти.

Денис серйозно взявся за вивчення грімуару. Він намагався зрозуміти чому закляття давалися йому так легко, хлопцеві не дуже хотілося приймати те що, можливо, він міг бути відьмаком.

• Про що ти думаєш? – запитав Алекс.

Ми лежали на матраці у спортзалі, це вперше нам випала можливість побути лише у двох, чому хлопець страшенно зрадів. Останні кілька днів були дуже дивними для мене, але я не хотіла нічого йому говорити. Алекс і досі продовжував надто сильно мене оберігати, я не хотіла давати йому нових причин для хвилювання.

• Думаю про те, як це класно коли ніхто не збирається тебе вбивати, - відповіла я, але хлопцю цього було замало. – Усе добре, Алексе.
• Точно? – недовірливо перепитав він, довелося його відволікати поцілунком. Він був не проти.