31

Я стояла посеред прекрасного саду. Легенький вітерець колисав моє волосся. Це була прекрасна літня пора.

• Живим тут не місце, -  чийсь мелодійний голос відволік мене від споглядання природи. Красива жінка дивилася на мене зацікавлено.
• Мені потрібна допомога, - відповіла я, але мій голос був якимось дивним, ніби не моїм.
• Чому ти думаєш, що знайдеш її тут? – жінка підійшла ближче і я могла побачити її прекрасні зелені очі. На її смуглій шкірі уже де-не-де пролягли зморшки.
• Я на це сподіваюся. Зло може перемогти, сама я не впораюся, - повз мене пролетів метелик. Це місце здавалося прекрасним сном.
• Зло уже вирвалося на волю, - жінка взяла мою руку. Її шкіра була ніжною і випромінювала тепло. – Як це, бути живою?
• Прекрасно, - це останнє, що я сказала перед тим як розплющити очі.

Я лежала у Алекса на руках. Він перелякано дивився на мене, коли я прокинулася він з силою мене обняв.

• Ти мене роздушиш! – прохрипіла я. Ми були у якійсь кімнаті, але уже не там де мене намагалися вбити. – Що сталося?
• Ти відключилася. Денису добряче дісталося, довелося вибиратися, - відповів Алекс, досі стискаючи мене у обіймах.
• Але далеко ми не втекли, - додав Ден. Йому і справді добряче дісталося. Розбита губа кровоточила. Доволі глибока рана була і на його плечі.
• Що сталося? – Алекс дивився на мене, вимагаючи пояснень.
• Йому вдалося відкрити Завісу і звідти хтось вибрався. Я подумала, що якщо він може когось викликати то і я зможу. Тому я спробувала викликати  відьму, - коротко пояснила. Алексу це не сподобалося.
• Ти геть здуріла! Ти могла загинути! – почав кричати він.
• Я в будь якому випадку могла загинути, так що спробувати треба було, - перебила я його.
• Тобі вдалося? – Дену це теж не дуже сподобалося, але він поставився до цього спокійніше.
• Не знаю. Я відчуваю що щось змінилося, але я не впевнена. Нам потрібно повернутися, - я виплуталася з обіймів Алекса і встала. В мені дійсно щось змінилося, я відчула якусь нову енергію в собі.
• Щоб він нас добив? Потрібно придумати якийсь план, - заперечив Алекс.
• У нас немає часу. Потрібно закрити Завісу поки звідти не вирвалося ще щось гірше! – переконувала я.
• І як ти плануєш це зробити? Нас троє, ми не можемо нічого зробити демону, який володіє чорною магією і має ще кілька десятків демонів-охоронців, - переконував Алекс, але я вже все вирішила. Я була впевнена що відьма погодилася допомогти.
• Я йду, а ти сиди тут якщо хочеш, - я вже зібралася йти, але Алекс зупинив мене.
• Я не хочу тебе втратити, - сказав він, ніжно мене обійнявши. – Я тебе кохаю.
• Я знаю. Усе буде добре. Ти не здихаєшся мене так просто, - я поцілувала його і він здався. – Ден, ти знаєш руни які були в тому рукописі з мерії?
• Вони закриють Завісу? – Ден одразу мене зрозумів. – Так.

Ми повернулися назад до тієї кімнати. Нестор нікуди не зник, він одразу ж накинувся на нас, але його щось зупинило. Я не одразу зрозуміла, що то була я.  Моє тіло і розум наче почали жити окремо від мене.  Я змахнула рукою і демона відкинула назад.

• Круто! – мені подобалося те що я робила. Відьма була в мені, вона погодилася допомогти.

Поки Нестор був занятий мною, Ден кинувся креслити руни довкола Завіси. Алекс був зайнятий охороною, краєм ока я помітила як якась вампірка дуже активно намагалася попити крові мого хлопця. Але перейматися Алексом у мене не було часу, Нестор бажав довершити ритуал, тому завзято кидався на мене щоб вбити.

Я не розуміла нічого з того що робила. Відьма взяла під контроль все моє тіло. Це було дуже дивно, я наче зі сторони спостерігала за собою. Але в той же час, я відчувала як неймовірна сила текла у моїй крові і це відчуття мені страшенно подобалося.

Демон лютував, я відбивала всі його атаки, а він не міг зрозуміти як це в мене виходило. Ден майже закінчував закляття, а мені потрібно було позбутися Нестора і єдиний спосіб це зробити, загнати його за Завісу.

• Що ти зробила?! Ти не володієш магією! – лютував демон. Його атаки були сильними, але він був виснаженим. Це був мій шанс.

Я подумки звернулася до відьми в середині себе, благаючи її допомогти загнати його за Завісу. Відьма усе зрозуміла, тому що в ту мить я почала вимовляти дивні слова. Я не розуміла того що робила, але схоже це допомагало, бо демон жалісно почав кричати. Якась сила тягнула його до Завіси і він не міг супротивляться.

• Ні!!!!! – зарепетував Нестор, а тоді зник за порталом у арці. Ми перемогли і я залишилася жива.
• Ви теж туди хочете? – поцікавилася я у нечисті, від якої відбивався Алекс. Вони перелякано на мене поглянули і кинулися тікати.

Ден закрив Завісу. Усе закінчилося. Мені страшенно пощастило що вони вчасно мене знайшли, і що потойбічні сили зглянулися і вирішили мені допомогти.

• Це все? – невпевнено запитав Алекс, витираючи кров з обличчя.
• Сподіваюся, - відповів Ден, розсівшись біля намальованої арки.