29

На складання нормального плану у нас не було часу, тому довелося діяти навмання. Саша вела нас тим шляхом де було найменше охорони, але бійок нам не вдалося уникнути. Тому коли нам таки вдалося пробратися в середину будинку, про нашу присутність знав увесь маєток. У холі на нас уже чекало п’ятеро вампірів і троє демонів.

• Може ви нас так пропустите? – поцікавився я, стаючи у бойову стійку.

Вампір, що найближче стояв до мене, усміхаючись, оголив свої ікла. Схоже просто так пропускати нас ніхто не збирається. Денис це теж зрозумів і теж приготувався.

Хто на кого кинувся першим я не встиг зрозуміти, тому що один з вампірів аж надто близько добрався до моєї шиї. На щастя я встиг відреагувати і відкинув його від себе. Саша перелякано тулилася біля стіни і не знала що робити.

• Знайди Аду! – крикнув я і дівчина зникла, а на мене вже налетів демон.

Мені набридло возитися з монстрами і я дістав свій улюблений кинджал. Денису було простіше, його здатність до телекінезу дозволяла йому відкидати від себе нечисть без жодних зусиль і ще він вичитав кілька корисних заклять у грімуарі і тепер вони йому дуже допомагали. Як би Ден не хотів цього признавати, але у його жилах таки текла відьомська кров.

Що ж це з цими вампірами, вбити тепер їх стало важкувато. Раніше було, встромив кілок в серце і все, а тепер кілок для них не становив загрози. Мабуть, демон над ними трохи почаклував.

• Алекс, іди за Адою! Я тут сам впораюся, - озвався Ден.

Я не хотів його залишати одного, але з магією у нього більше шансів. Я вдячно кивнув брату і кинувся шукати дівчину.

Коридор, яким я йшов був пустий, а кімнати були або зачинені, або пусті. У вітальні  я натрапив на сюрприз. Там на мене чекали двоє демонів і Кіра. Остання єхидно посміхнулася, напевно вважаючи, що зараз я був легкою здобиччю для неї. Мабуть мій зовнішній вигляд таким і здавався. Я був невиспаний, весь пом’ятий і в пилюці.  В такому вигляді я б теж не здавався собі суперником. Але я знав куди йду, тому у мене з собою теж було кілька сюрпризів.

• Алексе, я рада що ти нарешті завітав до нас, - вампірка привітно посміхнулася, вказуючи на охоронців позаду себе.  – А де твій брат?
• Спілкується з твоїми посіпаками. Їм є про що поговорити. Де вона, Кіро? – я не збирався гратися з нею в її ігри.
• Для чого вона тобі, якщо є я? Нам буде весело разом,  - Кіра була впевнена в своїй перевазі, тому вирішила погратися зі мною. Але мені це швидко набридло.

Через хвилину, демони позаду неї впали на підлогу, а з їхніх сердець стирчали дві маленькі стріли. Ручний арбалет був моєю гордістю, щоб довести його до ладу мені довелося сидіти над ним кілька місяців. Маленькі стріли не були смертельними, тому наконечники завжди були змазані отрутою, яка діяла лише на нижчу форму демонів. На цей раз мені пощастило.

Кіра розгубилася, весь її щасливий вигляд одразу ж зник. Тепер я бачив перед собою ту Кіру, якою вона була насправді. Бездушний монстр з пустими очима, який вміє лише вбивати. Зрозумівши, що вона недооцінила мене, вампірка почала мінятися. І от до цього не був готовий я.

Її очі стали ще яскравішими, гострі ікла поблискували на світлі, пазурі на її руках  стали ще довшими. Побачивши її такою до мене дійшло, що Нестор почав перетворювати її на гарпію. На щастя крила у неї ще не виросли.

• Я стала сильнішою, кращою, - впевненість знову до неї повернулася, кола вона побачила що я такого не очікував.
• Тут я з тобою не погоджуся. Як була мертвою, так нею і залишилася, - мої слова її зачепили, я побачив як стиснулися її кулаки.
• Тобі її не врятувати,- з цими словами Кіра кинулася на мене.

Вампірка справді змінилася.  Раніше вона б ніколи не стала зі мною битися, вона боялася мене, а зараз сили були рівними. Не знаю які експерименти ставив на ній демон, але це дало результат. Мабуть сили їй додавало і бажання помсти. В свій час їй сильно від мене дісталося. Схоже зараз вона хотіла за все це поквитатися.

Я був виснаженим, тому у Кіри була значна перевага. Вона швидше реагувала на мої удари і так само швидко відповідала на них. На цей раз програвав я.

Кіра добряче мене відлупцювала. Лежачи на підлозі після ще однієї вдалої її атаки, я не міг зрозуміти чому вона знову не нападає. Раптом почув крики вампірки. Підвівшись на ноги, побачив, що її оточили привиди, а сама Кіра розмахувала руками намагаючись розігнати те, чого не бачила.

• Відчепіться! Йдіть геть! – репетувала вона, але привиди стиснули її в тісне кільце.

Для вампірів дотики примар були нестерпно болючими. Привиди – це душі без тіла. Вампіри мають тіло, але у середині вони пусті, заповнені демонським єством. Тому для вампірів дотик чистої душі наче опік.

• Ти прийшов по Аду? – я не одразу помітив маленьку дівчинку, яка з цікавістю мене розглядала.
• Ти знаєш де вона? – я присів навпроти дитини щоб їй не доводилося задирати так високо голову.

Дівчинка кивнула головою і посміхнулася. Вона була ще така маленька, але вже мертва. Мені стало її жаль.

• Покажеш? – дівчинка кивнула і попросила щоб я йшов за нею. Привиди ще досі мучили Кіру. Вона намагалася вирватися, але в неї нічого не виходило.
• Вони її затримають, - сказала дитина, побачивши куди я дивлюся. – Нам потрібно йти.