25

Алекс

Денис навмисно залишив мене наодинці з вампіркою. Вона, звичайно, дуже сильно змінилася з нашої останньої зустрічі, але я ще не втратив здорового глузду. Я сподівався, що її маніакальне бажання завоювати мене зникло, але поглянувши їй у вічі, приречено зітхнув. Нічого не змінилося, вона досі дивилася на мене зацікавленими очима. Отже, щоб здобути потрібну інформацію мені доведеться робити те саме, що й минуло разу – фліртувати.

• Тож, - повільно протягнула Кіра, - яка інформація тобі потрібна?
• Що відбувається у місті? – дивлячись прямо у очі дівчини, шовковим голосом запитав я.
• А що тут може відбуватися? – знизуючи плечима, відповіла Кіра. – Ми, як ті пацюки ховаємося по норам і каналізація, боячись інквізиції. Нічого не змінилося, Алексе.

Кіра продовжувала мене вивчати, розглядаючи кожну деталь мого обличчя і тіла. На щастя, стіл був достатньо широким і дівчина не могла ще ближче нагнутися до мене.

Тепер витягувати з неї інформацію стало куди важче ніж колись. Їй було нудно і вона вирішила погратися зі мною. Я почав злитися, але дуже швидко взяв свої емоції під контроль. Лютуючи, я нічого не дізнаюся.  Дівчина відчувала моє роздратування і я бачив, що їй це подобалося.

• А мені здалося, що останні кілька місяців ви перестали ховатися, - заперечив я, нахиляючись ближче до Кіри.
• Нам стало нудно, - відповіла вампірка, відкидаючись на спинку свого крісла. – Ми вирішили трішки розважитися.
• Ви порушили угоду, - мовив я. Кіра розглядала свої нігті,  а мої слова її зовсім не турбували. Схоже, укладена рік тому угода між нами закінчила свою дію, причому уже давно.
• Ми уклали куди вигідніший договір, - Кіра перестала розглядати свої руки і тепер уважно розглядала мене, очікуючи моєї реакції.
• З демоном? – а тепер розмова стала куди цікавішою.

Схоже Кіра не очікувала, що я знаю трішки більше. Але вампірша швидко опанувала себе і знову посміхалася. Але навіть її розслаблений вигляд і посмішка не приховали її розгубленості.

• Давай я тобі дещо розкажу, а потім ти вставиш опущені мною фрагменти історії,- сказав я так, наче збирався розповісти дитині казку.

Кіра зручніше умостилася у кріслі і уже не посміхалася. Мені вдалося її зацікавити. На мить мені навіть здалося, що переді мною той самий боягузливий вампір на межі смерті. Кіра змінила свій зовнішній вигляд, зміцнила характер, але своє «Я» змінити не змогла.

• Жили були колись три демони, але були вони дуже злими, тому добрі маги загнали їх за Завісу, - почав я, і побачив, як з кожним словом впевненість дівчини зникала, а яскраво-червоний колір очей тьмянів. – Але одному демону вдалося уникнути кари і він зник, чекаючи на той день, коли він зможе помститися і визволити своїх братів. Йшли роки, демон набирався сили і ось настав той день, коли прийшов час помсти. Кінець казочці. Хоча стривай, ти мабуть знаєш довшу історію.

Тепер я уважно розглядав дівчину. Здавалося, що шкіра вампірки стала ще блідішою ніж була, а сама Кіра нервово м’яла  пальці.

• Я н-нічого не знаю, - запинаючись, відповіла вона.
• Брешеш, -  лагідно протягнув я. Очі вампірки нервово забігали, наче шукаючи допомоги, але ми тут були одні. – Ти мені винна.
• Я нічого тобі не винна! Ти залишив мене вмирати! – в паніці закричала Кіра. Схоже дівчина не забула свого старого життя.
• А міг тебе вбити… щоб не мучилася. Але я цього не зробив. І ось, ти стоїш тут, вся така шикарна і жива, - заперечив я. Тепер я був серйозним. – Мені потрібні відповіді.

Я встав і підійшов до Кіри, поклавши руки їй на плечі. Від мого дотику Кіра здригнулася. Вона сиділа мов на голках, стиснувши тремтячі руки у кулаки.

• Що ти знаєш? – прошепотів я їй на вухо, вампірка напружилася. – Тобі краще відповісти, тому що я можу і пожаліти, що не вбив тебе рік тому.
• Ти мені п-погрожуєш? – перелякано пискнула дівчина.
• Лише попереджаю. Говори! – я сильніше стиснув її плечі.

Дівчина ойкнула і мені здалось, що вона зараз заплаче. Але Кіра сильніше стиснула кулаки, глибоко вдихнула  і почала говорити.

• Вперше він з’явився через два місяці, після того як ви в останнє були тут.  Я уже практично висохла, лежала під баром, як і решта таких бідолах як і сама. Але він звернув на мене увагу. Він відгодував мене, допоміг відновитися. Він усе тут змінив, змінив нас. Сказав, що нам більше не потрібно ховатися, що настали нові часи. Часи, коли панувати будемо ми, а не люди. А тоді зник.

Голос вампірки тремтів. Вона вжалася в крісло усім тілом. Кіра чекала нагоди втекти, але я міцно її тримав. Отже, демон був тут уже давно, але добре ховався.

• Що було далі? – я сильніше надавив на дівчину, вона спробувала вирватися, але у неї нічого не вийшло.
• Він повернувся п’ять місяці тому і попросив дещо зробити. Тоді я уже повністю відновилася і він сказав, що довіряє лише мені.
• Він попросив викрасти тебе книгу? – саме тоді зникла книга з університетської бібліотеки. Виходить, що це Кіру Ада бачила двічі.
• Як ти..? – вампірка не могла зрозуміти звідки я те все знаю, напевно тому, було так легко змусити її говорити. - Так. З ним прийшло багато наших, а ще демони і дуже могутній темний маг. Він повернув мені давню вампірську магію. Я можу перетворюватися на все що забажаю. З цим даром я легко проникала туди,  куди йому було потрібно.
• Так ти втекла з мерії?  
• Звідки ти…- Кіра була переляканою. Вона була така впевнена в собі, а зараз тряслася від страху, тому що я знав надто багато.
• Розкажи мені те, чого я не знаю, - наполіг я. Застосовувати сили я уже не став. Кіра і так готова була розказати мені все, що треба.
• Йому потрібна якась д-дівчина. Він її д-дуже д-довго шукав і знайшов у н-нашому місті, -  заїкаючись, відповіла дівчина.
• Як він її знайшов?
• Йому допоміг маг. Він провів ритуал на кладовищі. Заблокував магію і зробив так, щоб усі привиди кудись зникли.
• Для чого він це зробив? – усе що відбувалося у місці, з привидами, з нашою силою, усі відбувалося через Аду. Демон робив усе, тільки для того, щоб заполучити мою дівчину.
• Я н-не знаю, але він не заблокував магію тієї дівчини, - пискнула дівчина.