23

Дома звісно було дуже добре, але навчання ніхто не відміняв. Як на січень погода була дуже теплою, чому я дуже була рада, холод я терпіти не могла.

Все частіше я ночувала у Алекса, який не хотів залишати мене одну. Його надмірна увага мене страшенно дратувала, але згодом мені вдалося вмовити його брати мене з собою на полювання. Він довго не хотів погоджуватися, але і сваритися зі мною теж не бажав.  Денис весь час проводив за книгами. Книга, яку мені приніс викладач, допомогла повністю розшифрувати рукопис з закляттям. Тепер ми точно знали, що демону потрібна моя кров, кістки того хто запечатав Завісу і частинки того, кого він хотів визволити, але водночас руни в рукописі могли закрити Завісу.  З того що нечисть оживилися саме в нашому місті  було зрозуміло що демон десь поблизу.  Йому якось вдалося вислідити мене і тепер Алекс взагалі ніде не відпускав мене саму.

• Алексе, я ж попереджала що потрібно одягатися тепліше, - у котре говорила я хлопцю.

Ми саме були на патрулюванні, було уже за північ і на дворі було дуже холодно. Алекс ішов поруч і вдавав що йому тепло, але я бачила як його трясе від холоду.

• Усе нормально. Дивися краще по сторонам, - огризнувся хлопець. Я посміхнулася і уважніше оглянула парк.

Ми блукали тут уже години три.  Вчора тут вбили жінку і хлопці думали, що сьогодні демон може повернутися.  Однак усе було спокійно.  Ми уже зібралися повертатися у студмістечко, коли сталося дещо дивне.

Усе наче почало замерзати. Стало страшенно холодно, але дивним було те, що такі зміни відбувалися лише у тому місці де ми стояли. Враз у мене страшенно розболілася голова. У вухах зашуміло, а за секунду я почула чиїсь голоси. Вони шипіли і я не могла розібрати ні слова.  У очах засльозилося від болю. Я намагалася зосередитися на якомусь одному голосі і єдине що змогла почути це: « Він іде!» і « Він тебе майже знайшов!». А потім усе припинилося. Голова досі боліла і я була сама не своя. Алекс був наляканий, він не розумів, що сталося. Хлопець взяв мене на руки і поніс до машини, де я і заснула. 

Зранку я прокинулася одна у кімнаті Алекса. Я й досі не розуміла, що вчора сталося і мені було лячно від того, що я почула. Усе це було не просто так. Мене намагалися попередити, але я не знала хто і навіщо.

• Адо! – я перелякалася. Поринувши у роздуми, я не одразу зрозуміла, що давно вже не одна.

 Саша стояла над мною і намагалася привернути до себе увагу. І вдалося їй це, коли вона доторкнулася до мого обличчя. Холод від дотику привида привів мене до тями.

• Вибач, я задумалася, - мовила я, вилазячи з теплого ліжка. – Щось сталося?
• Це я у тебе хочу запитати. Алекс розповів про вчорашнє, - ну тепер ясно, чому у Саші такий стурбований вигляд.
• Сама не знаю, - це була правда. Я не знала що вчора сталося, хоча певні здогадки були. Ними я і поділилася з подругою. – Мені здається, що вчора привиди знайшли спосіб попередити мене.

Я не одразу це зрозуміла, тому що була дуже наляканою. Їх було багато, мабуть так вони сподівалися, що хоч хтось зможе до мене докричатися. Але їх хтось прислав. Самі б вони не згуртувалися.

• Попередити? Про що? – запитала дівчина.
• Демон мене знайшов, - відповіла я. Саша перелякалася. Вона не хотіла показувати страху, але я надто добре її знала. Дівчині хотілося здаватися сильною, але навіть зі смертю ні страх, ні інші емоції нікуди не зникають.  – Сашо, привидів хтось прислав і мені потрібно вияснити хто.
• Навіть не думай. Якщо Алекс про це дізнається… - Саша одразу ж зрозуміла, що я хотіла зробити і Алекс розлютиться, коли дізнається.
• Ти зі мною? – дівчина почала нарікати на мою безвідповідальність, але погодилася піти зі мною.

На щастя, Алекса я не зустріла, він мабуть у спортзалі, а Ніна погодилася мене прикрити. Вона теж  не була у захваті від того куди я збиралася, але півгодини умовлянь і вона здалася.  

До кладовища я дісталася дуже швидко. Як я і очікувала, воно було безлюдним і без жодної душі. Цього разу могилу бабусі я знайшла швидко. Кілька хвилин я вагалася. Прийти сюди було спонтанним рішенням. Я пообіцяла, що не робитиму цього більше, але мені потрібні були відповіді.

Я очікував, що вона кричатиме на мене, але як тільки бабуся з’явилася я побачила її серйозне обличчя, але не злість. Мені навіть здалося, що вона чекала на мене.

• У нас дуже мало часу, - швидко заговорила бабуся. Вона повела мене кудись у глиб кладовища і я, нічого не розуміючи, пішла за нею.

Ми прийшли у дуже стару частину кладовища. Могили тут заросли плющем, стежок уже практично не було видно. Бабуся зупинилася біля склепу, який більше нагадував столітню капличку. Мабуть тут був похований якийсь священнослужитель.

• Що ми тут робимо? – я не розуміла, для чого ми прийшли сюди.
• Коли за Завісою запечатали верховних демонів, маг, який проводив ритуал загинув, віддавши всю свою енергію закляттю. Його кістки спалили,  а прах віддали сім’ї хранителів. Століття тому останній хранитель помер. Його, разом із прахом мага поховали ось тут. Вхід у склеп запечатали могутнім закляттям. Тиждень тому закляття зламали.

Отже, тепер у демона є ще один інгредієнт. І схоже йому страшенно кортить визволити своїх братів.

• Ти знала про закляття? Чому ти нічого про нього не сказала? – увесь цей час вона все знала, але не попередили мене. Вона могла полегшити нам пошуки, але мовчала.
• Я сподівалася, що цього не станеться, - відповіла бабуся, але це було жалюгідним виправданням.
• Не можу повірити, що ти це приховала від мене,-  я завжди думала, що бабуся єдина людина, яке ніколи не буде приховувати щось від мене, але вочевидь я помилилася.
• Адо, я….
• Не треба. Це нічого не змінить. Це ти прислала привидів, щоб попередити мене? – я була впевнена, що це вона. Більше немає кому.
• Ти про що? – бабуся була здивована. Але цього не могло бути. Лише вона могла таке зробити. – Я б зробила усе для того, щоб захистити тебе, але я уже не належу цьому світу, тому безсильна.