Дома звісно було дуже добре, але навчання ніхто не відміняв. Як на січень погода була дуже теплою, чому я дуже була рада, холод я терпіти не могла.
Все частіше я ночувала у Алекса, який не хотів залишати мене одну. Його надмірна увага мене страшенно дратувала, але згодом мені вдалося вмовити його брати мене з собою на полювання. Він довго не хотів погоджуватися, але і сваритися зі мною теж не бажав. Денис весь час проводив за книгами. Книга, яку мені приніс викладач, допомогла повністю розшифрувати рукопис з закляттям. Тепер ми точно знали, що демону потрібна моя кров, кістки того хто запечатав Завісу і частинки того, кого він хотів визволити, але водночас руни в рукописі могли закрити Завісу. З того що нечисть оживилися саме в нашому місті було зрозуміло що демон десь поблизу. Йому якось вдалося вислідити мене і тепер Алекс взагалі ніде не відпускав мене саму.
Ми саме були на патрулюванні, було уже за північ і на дворі було дуже холодно. Алекс ішов поруч і вдавав що йому тепло, але я бачила як його трясе від холоду.
Ми блукали тут уже години три. Вчора тут вбили жінку і хлопці думали, що сьогодні демон може повернутися. Однак усе було спокійно. Ми уже зібралися повертатися у студмістечко, коли сталося дещо дивне.
Усе наче почало замерзати. Стало страшенно холодно, але дивним було те, що такі зміни відбувалися лише у тому місці де ми стояли. Враз у мене страшенно розболілася голова. У вухах зашуміло, а за секунду я почула чиїсь голоси. Вони шипіли і я не могла розібрати ні слова. У очах засльозилося від болю. Я намагалася зосередитися на якомусь одному голосі і єдине що змогла почути це: « Він іде!» і « Він тебе майже знайшов!». А потім усе припинилося. Голова досі боліла і я була сама не своя. Алекс був наляканий, він не розумів, що сталося. Хлопець взяв мене на руки і поніс до машини, де я і заснула.
Зранку я прокинулася одна у кімнаті Алекса. Я й досі не розуміла, що вчора сталося і мені було лячно від того, що я почула. Усе це було не просто так. Мене намагалися попередити, але я не знала хто і навіщо.
Саша стояла над мною і намагалася привернути до себе увагу. І вдалося їй це, коли вона доторкнулася до мого обличчя. Холод від дотику привида привів мене до тями.
Я не одразу це зрозуміла, тому що була дуже наляканою. Їх було багато, мабуть так вони сподівалися, що хоч хтось зможе до мене докричатися. Але їх хтось прислав. Самі б вони не згуртувалися.
На щастя, Алекса я не зустріла, він мабуть у спортзалі, а Ніна погодилася мене прикрити. Вона теж не була у захваті від того куди я збиралася, але півгодини умовлянь і вона здалася.
До кладовища я дісталася дуже швидко. Як я і очікувала, воно було безлюдним і без жодної душі. Цього разу могилу бабусі я знайшла швидко. Кілька хвилин я вагалася. Прийти сюди було спонтанним рішенням. Я пообіцяла, що не робитиму цього більше, але мені потрібні були відповіді.
Я очікував, що вона кричатиме на мене, але як тільки бабуся з’явилася я побачила її серйозне обличчя, але не злість. Мені навіть здалося, що вона чекала на мене.
Ми прийшли у дуже стару частину кладовища. Могили тут заросли плющем, стежок уже практично не було видно. Бабуся зупинилася біля склепу, який більше нагадував столітню капличку. Мабуть тут був похований якийсь священнослужитель.
Отже, тепер у демона є ще один інгредієнт. І схоже йому страшенно кортить визволити своїх братів.