21

Голова страшенно боліла, як і усе тіло.  Я була настільки виснажена, що провалилася у сон без жодних сновидінь, що невимовно мене радувало.  Коли я розплющила очі, побачила, що прокинулася дуже рано. Ніна ще спала, а годинник показував сьому ранку. До пари у мене ще було дві години. Спати уже не хотілося. Тихо, щоб не розбудити подругу, взяла свої речі і направилася у душ. Від гарячої води стало набагато краще, м’язи уже не боліли.

• Що з твоїм обличчям? – почула я голос Саші. Я саме одягала футболку, коли вона з’явилася.

Я не одразу зрозуміла, що вона мала на увазі, але коли поглянула на себе в дзеркало, хороший настрій одразу зник. Розсічена брова, ліва щока в подряпинах, добре, що хоч синців не було, принаймні на обличчі. І це Ден вчора щось про мою неушкодженість говорив?

• З вампіром побилася, - зітхнула я, думаючи, як замаскувати свій вигляд.
• Ти що?! – закричала Саша. Прекрасно, зараз знову будуть нотації, як і минулого разу. Ранок розпочався просто прекрасно.

Злісне бурмотіння Саші я слухала всю дорогу до своєї кімнати. Ніна вже прокинулася і сонними очима розглядала моє обличчя. Вона ніяк не могла зрозуміти чи те, що вона бачить реальне, чи вона досі спить. Довелося їм обом переповідати події минулої ночі, а потім ще вислуховувати і нотації Ніни і її припущення щодо моїх розумових здібностей.

В універ я прийшла дуже злою. Мабуть мій стан помітили всі, тому що ніхто не наважився  поцікавитися, що сталося з мої обличчям.  Лекцію по парапсихології я проспала на останній парті і уже з трішки кращим настроєм пішла на обід.

У столовій мене уже чекала Ніна з винуватим виразом обличчя. Я завірила її, що не ображаюся на неї  і ми направилися шукати вільний столик.

Ніна саме розповідала мені, яку класну вечірку я вчора пропустила, коли її перебив Алекс, сідаючи біля мене.

• Класно виглядаєш, -  сказав він, широко посміхаючись. Моя злість знову повернулася і я зі всієї сили вдарила його кулаком у плече. – Ай!
• Хтось встав не з тієї ноги? – запитав Ден, сідаючи біля Ніни. Я подумки почала розповідати йому, що з ним зроблю. Хоч він і не міг прочитати мої думки, та судячи з його виразу він усе зрозумів. Я задоволено посміхнулася.
• Ви щось дізналися? – запитала я, поглядаючи на хлопців.
• Так. Розкажемо пізніше, - відповів Ден.
• Добре. Сьогодні у бібліотеці. А що? У мене домашнє завдання, -  знизала я плечима. Алекс знову почав сміятися, за що і получив ліктем у живіт.
• За що? – ображено запитав він.
• Щоб не розслаблявся, - лагідно посміхнулася я і побігла на наступну пару, і ще встигла почути голосний регіт Дениса.

Ніколи не думала, що так уважно колись буду слухати викладача. А послухати справді було що.  На міфології ми завжди вивчали міфи і легенди, які давно вже були всім відомі, але сьогодні викладач вирішив потішити нас новою інформацією.

• Сьогодні я розкажу вам дуже цікаву і моторошну легенду про трьох верховних демонів, - розпочав викладач і моє бажання проспати пару миттєво зникло.

Кожна легенда розпочиналася смішно і якось не дуже правдоподібно, тож ця легенда нічим не відрізнялася і коли я уже практично засинала, викладач почав розповідати дуже цікаві речі.

• У багатьох окультних книгах ви знайдете різні імена цих демонів. Точної інформації про них практично не можливо знайти. Єдине, що точно відомо, це те, що демони пособі залишають тільки смерть і розруху.
• Оце і є моторошна історія? – запитав хтось із задніх рядів і студенти гучно розсміялися.
• Це просто невеличкий вступ, - посміхнувся викладач. – За легендою демонів породило пекельне полум’я, яке вивергнулося коли Сатану загнали до підземного світу. Вони вийшли на поверхню і нищили все, що траплялося на їхньому шляху. Кілька століть вони винищували ні в чому невинних людей, поки союз темних і світлих магів не прогнав їх за Завісу.
• І це все? – поцікавилася я, адже була впевненою, що це ті демони, про яких попереджала бабуся.
• Ну… дехто вважає, що одному демону вдалося втекти від закляття і за Завісу потрапили лише двоє. Але він втратив свою силу і блукає тінню серед людей. А зараз ми з вами поговоримо про те, як зображали демонів у міфології.

Дальше лекцію я не слухала. Те, що я сьогодні почула нам може сильно допомогти, але мені здалося, що викладач знає набагато більше, ніж розповів нам.

З того, що я знала про нього, так це те, що він здавався надто молодим для того щоб викладати  в університеті, на вигляд йому було не більше тридцяти. Він прекрасно знався на міфології, окультизмі та езотериці,  і приїхав у це місто зовсім недавно. Більше про нього ніхто нічого не знав. Спершу мені здалося це дуже дивним, але згодом я зрозуміла, що студентам просто не цікаво знати про життя викладачів.

Після пари я вирішила, що варто вивідати ще щось. Поки студенти виходили з аудиторії, я підійшла до викладача.

• Ви щось хотіли Аделаїдо? -  запитав він, коли я зупинилася біля його столу.
• Мені просто хотілося б більше дізнатися про цих демонів, - невпевнено відповіла я.
• Дивно, ви перша студентка, якій стала цікавою легенда про нікому не відомих створінь. Я думав, що у наш час дівчат більше приваблюють історії про вампірів.
• Про вампірів я уже все прочитала, - відповіла я, ну не казати йому, що вампірів я і вживу бачила. – Мені захотілося чогось нового.
• Хм… ну якщо так, то я можу принести вам одну дуже цікаву книжку.  Вона дуже стара, але думаю вона повинна вам сподобатися, - викладач мені посміхнувся і зібравши свій портфель поспішив на наступну пару.