19

Я заглядала у кожні двері, більшість з яких були замкненими. Легенький вітерець за спиною змусив мене здригнутися. Позаду мене нікого не було, але я відчувала чиюсь присутність. Тут був привид і я дуже сподівалася, що це не один із охоронців Алексового батька.

Архів був темним приміщенням з єдиним невеличким круглим вікном. Під стінами розташувалися стелажі завалені різними документами. В центрі стояло кілька письмових столів, в куті біля дверей  стояв коричневий шкіряний диван. Кімнату освітлювала лише одна лампа, яка горіла біля одного із стелажів, де я і помітила вампірку. Вона щось шукала у стопці документів, не помічаючи при цьому мене. На секунду мені захотілося побігти по Алекса, але я передумала. За цей час вона може знайти те що шукає і зникнути.  Алекс мене приб’є звісно, якщо вампір не зробить цього раніше.

• Ой, це не туалет, -  я важко зітхнула, зробивши розчарований вираз обличчя.

Вампірша, відірвалася від свого заняття і поглянула на мене. Її очі дивилися на мене з тим же кровожерливим виглядом, що й і тієї ночі. Мені стало лячно, але я взяла себе в руки.

• Що ти тут робиш? – її голос звучав так мелодійно, що було навіть важко повірити, що належав він безжальній вбивці.
• А я заблукала,  - говорила я все, що перше спадало на думку. Схоже упиреві не дуже хотілося зі мною спілкуватися, тому що вона помалу почала наближатися до мене.

Якщо я зараз не втечу звідси, Алекс мене точно приб’є.  Я завагалася, обдумуючи що робити, і як потім виправдовуватися перед хлопцем. Я ж говорила, що відчуття самозбереження у мене відсутнє.  Я і не поворухнулася, в той час як вампірша вже була за кілька кроків від мене.

Вона уважно мене оглядала, мабуть, роздумувала над тим, наскільки я смачна. Блін, от про що я думаю. Мабуть Саша права, я таки божевільна.

• Я не їстівна, - сказала я, коли мені набридло розглядання з її боку. Схоже вона не очікувала такої наглості. Але швидко себе опанувала і я побачила як заблищали її ікла.
• Така смілива, - промовила вона, але чомусь не поспішала нападати. – Знаєш хто я , але ще досі тут. Таких я ще не зустрічала.
• Треба частіше виходити між люди, - саркастично мовила я, на що вампірша просто посміхнулася.  – Слухай, я не експонат в музеї. Досить мене розглядати.

Вона знову посміхнулася, але досі залишалася на місці. Мене це насторожило. Складалося таке враження, що вона мене вивчала.  

На своїй спині я відчула холодний дотик. Поруч був привид, але я не могла його бачити. Але тут я помітила, що вампірша дивиться уже не на мене, а кудись мені за спину. Вона бачила привида  і от тепер я вляпалася. Вампір мене таки вивчала, вона намагалася зрозуміти хто я.

• Медіум, - промуркотіла вона.  – Я сподівалася  знайти лише рукопис, але сьогодні схоже мій день.  Даремно ти не втекла, коли була можливість.

А тепер тікати і справді було пізно. Двері за моєю спиною зачинилися, а вампірша кинулася на мене. Спершу я розгубилася, за що поплатилася розбитою губою.

Я ухилялася від ударів як могла, але змагатися з вампірською швидкістю було важкувато. Однак, я знайшла в собі сили завдати їй кілька сильних ударів. Схоже вона не очікувала що я почну відбиватися, тому я бачила як кожної миті вона ставала все злішою.

Удар в сонячне сплетіння і я лежу на підлозі. Розсічена брова кровоточила, ліва рука страшенно боліла.  Все, мені набридло бути боксерською грушею. Різко підскочивши, я ногою вдарила вампіра в живіт, вона не втрималася на ногах і повалилася на стіл, при тому його розтрощивши. Я швидко підняла кусок деревини і притисла його до серця вампіра. Вона намагалася вирватися, але я зі всієї сили притисла її до підлоги.

• Що ти тут шукала?! – запитала я, давлячи імпровізованим кілком їй в грудну клітку.
• Цим ти мене не вб’єш, -  її голос звучав тихо, але впевнено.
• Значить я можу зробити так, - я ще сильніше вдавила кілок, вона заричала.  – Що ти шукала?!
• Рукопис, - прошипіла вона, кривлячись від болю.
• Який?! – я знову надавила кілком. Навіть не знаю звідки в той момент в мені взялося стільки сили щоб її катувати.  
• З магічними рунами,- вампірша уже шипіла, а я помалу втрачала силу і здається свідомість.
• Що за книжку ти взяла з університетської бібліотеки?! – цього питання вона здається не очікувала, тому що затихла, дивлячись на мене налитими кров’ю очима. Я з останніх сил надавила кілком і відчула, як дерево впивається у плоть.
• «Desum Iste»! - проричала вона і, зібравшись з силами, відштовхнула мене від себе. Останнє, що я побачила, це як чорна тінь вислизає через розбите вікно.