18

Здається, я уже казала що ненавиджу вечірки. А особливо ті, які відвідують заможні люди зі своїми дітлахами. Але ніщо так не змогло зіпсувати Хелловін, як батько Алекса і його примарні охоронці, а ще купка вампірів, яким стало нудно.

Вечірка починалася досить непогано. Гості ще не всі зібралися і у нас з Алексом був час просто відпочити. Нам було весело до того моменту поки не з’явився батько хлопця.

• Зроби вигляд, що не бачиш привидів, - пошепки попросив Алекс, міцніше стискаючи мою руку.
• Чому? – відповісти хлопець не встиг, тому що високий чоловік, дуже схожий на Алекса, підійшов до нас, широко посміхаючись.
•  Синку, радий тебе бачити, - голос чоловіка був дуже приємним, але  я знала, все що я бачу всього лише обманка.

Алекс нічого не відповів, він просто уважно вдивлявся в обличчя батька, чекаючи, коли той нарешті скаже чого хоче від нього. Алекс розказав мені про свої стосунки з батьком і мені його було дуже шкода. Важко жити коли знаєш, що твій батько володіє магічним даром, але не бажає витрачати на тебе свій час.

• А це хто з тобою? – я так задумалася, що не одразу зрозуміла що говорять про мене. 

Я намагалася дивитися лише на Алексового батька, а не на його мертвих охоронців. Вони були такими здоровенними і мене вони лякали.

• Це моя дівчина, - відповів Алекс, а я побачила, як у погляді його батька проскочила злість, та вже за секунду його обличчя знову не видавало жодних емоцій.
• Дівчина? Синку, а ти нічого не забув? Наприклад, наявність нареченої? – єхидно запитав чоловік, а я великими очима поглянула на Алекса. Той був розлючений і ще сильніше стиснув мою долоню.

А от про наречену я нічого не знала.  Мені різко захотілося стукнути Алекса чимось важким, але я себе стримала, складаючи у голові план розправи, який виконаю після вечірки. Хлопець, мабуть, зрозумів що він конкретно так попав і винувато мені посміхнувся.

• Ми уже про це говорили. Я не збираюся одружуватися з Ліною і вона про це прекрасно знає, - розгнівано проговорив хлопець. Мені не хотілося слухати сварку батька і сина, але покинути Алекса я не могла.

Батько хлопця уже хотів розпочати довгий монолог, але його перебила якась жінка, яка підскочила до нас і повисла на чоловікові.  Це була невисока шатенка, років так за тридцять, красива і доглянута, але я одразу помітила наскільки її краса штучна.

Алекс, не бажаючи на це все дивитися, взяв мене за руку і повів подалі від свого батька.  Хлопець вів мене на середину танцполу і мені аж мову відібрало. Алекс ж не любить танцювати, то якого біса він тягне мене у коло танцюючих. Однак, за кілька секунд, я все ж зрозуміла, що танцювати ми не будемо, тому що Алекс оминув танцюючі пари і завів мене до якоїсь кімнати.

• Що таке? – запитала я, коли Алекс зачинив двері кімнати.
• Ти злишся? – це питання загнало мене в ступор. Я не розуміла, що він хоче щоб я відповіла і чому я взагалі маю злитися. Алекс мабуть зрозумів мій стан, тому додав. - Через Ліну?

Краще б він цього не говорив, тому що я про неї уже забула. Але на щастя Алекса я чомусь не злилася, мене зараз цікавили куди важливіші речі.

• Зараз ні, але можливо завтра розізлюся, - відповіла я, на що хлопець полегшено зітхнув. – Ти мені краще поясни, що тут відбувається. Чому я не повинна була показати, що  бачу привидів?

Схоже Алекс не збирався мені нічого пояснювати, тому коли  я його про це запитала, він надовго замовчав. Його мовчанка мене уже почала злити, тому я роздратовано поглянула на хлопця. Він мабуть зрозумів, що з ним може статися, якщо він зараз не заговорить, тому почав пояснювати.

• Батько такий як ми. Але мені здається, що він не зовсім на тій стороні що й я, - мовив хлопець, а я його не перебивала.
• Що ти маєш на увазі? – ну майже не перебивала.
• Мій батько завжди отримує все що йому потрібно. І часом те що йому потрібно, без чорної магії не отримати.
• Чому його охоронці - привиди? – це мене турбувало найбільше, тому що я вперше бачила, щоб душі служили живим.
• Одна відьма наклала на нього хороший магічний захист, але дещо пішло не так і завдати шкоди йому можуть тільки мертві. Тому батько тримає біля себе привидів.
• Знаєш, я нічого не розумію, - сказала я. Я і справді не могла зрозуміти усього, що розповідав Алекс, насправді я  не дуже хотіла знати. Його батько мене лякав, тому мені хотілося лише одного, щоб ми з ним більше ніколи не зустрічалися.
• Я і сам нічого не розумію, батько ніколи мені нічого не розповідав. Він відгородився від мене і з’являвся у моєму житті лише тоді, коли йому було щось потрібно, -  байдужим тоном сказав хлопець, але я відчувала, що Алексу хотілося щоб батько був поруч.

Між нами знову запанувала мовчанка, але за кілька хвилин цю тишину порушив шум і крики людей. Ми вибігли з кімнати і побачили те, на що очікували найменше.

В залі панував хаос. Я довго не могла зрозуміти що сталося, допоки не натрапила на яскраво-червоні очі вампіра. Цього разу мене не пронизав страх, тепер я не боялася цих потвор. Алекс схопив мене за руку і потягнув кудись блище до центру.

• Що вампіри тут роблять? – прошепотіла я,  пробираючись крізь натовп.
• Не знаю, але їх тут точно не повинно бути, - відповів Алекс, уважно когось вишукуючи.
• Кого ти шукаєш? – хлопець, когось уважно вишукував в натовпі.
• Батька, - судячи з його тону, він за батька не хвилювався, мені навіть здалося що Алекс думав наче вампіри тут за запрошенням його тата.