16

Алекс

Я бачив  як Ада зблідла, коли її бабуся згадала про якусь аварію. Мені одразу захотілося про все дізнатися, але зараз не час і не місце.  Я зараз взагалі про багато що хотів дізнатися. Наприклад, якого чорта Ада порізала свою руку, а за мить з’явився привид її родички.  І що ми взагалі тут робимо?

• Ти не забула? Вибач, - прошепотіла жінка.

Я поглянув на Аду.  В її очах блистіли сльози, я бачив, як вона з усіх сил намагається не заплакати. Мені захотілося її обійняти, але я стримався.

• Усе добре, - тремтячим голосом мовила дівчина. – Так ти допоможеш?
• Так. Але спершу ми пояснимо твоєму хлопцеві дещо, та й тобі теж не завадить це послухати, щоб більше дурниць не робила. Думаю, он та капличка нам підійде.

Жінка вказала на капличку неподалік і ми попрямували туди. Я тримав Аду за руку, відчуваючи при цьому, якою напруженою вона була. У капличці було тихо і навіть якось затишно, присівши ми чекали пояснення, особливо я.

• Алексе, ти знаєш, як Ада мене викликала? – запитали мене. Я негативно похитав головою. Ада якось підозріло на мене подивилася.  – Дар Ади трохи відрізняється від твого. 
• Тобто? – перебила Ада. Схоже вона про свої сили нічогісінько не знає. Я сильніше стис її руку у своїй.  -  Він ж теж це може? Так?
• Ні, - відповіла жінка Аді . – Ти маєш дещо знати.  Таких людей як була я і яким є Алекс, називають медіумами. Ми можемо спілкуватися з мертвими, допоки вони не покинули наш світ, не перейшли за Завісу. Адо,  ти теж медіум, але не зовсім такий як Алекс. Твоя сила трохи інша. Твоя кров має здатність повертати тих, хто перейшов на інший бік Завіси.
• А хіба не всі медіуми це можуть робити? – запитала Ада. Вона намагалася зрозуміти, що їй розповідає бабуся, а я просто сидів і відчував як помалу мене огортає страх за дівчину.
• Адо, такі як ти, велика рідкість. Звичайні медіуми не мають сили повернути тих, хто покинув цей світ, а ти такою силою володієш. І це дуже небезпечно,  в першу чергу для тебе.
• Чому? – втрутився я. Мені потрібно дізнатися якомога більше, щоб мати змогу захистити дівчину.  – В чому проблема?
• А в тому, що вбивши Аду, можна повернути із-за Завіси будь-яку істоту, яка володіє магією.

Ми обоє поглянули на жінку. Вона говорила серйозно і я бачив, що вона пильно дивилася на Аду, очікуючи її реакції. Я теж поглянув на неї. Вона сиділа непорушно і дивилася в одну точку. Їй було страшно, я це відчував, але вона ніколи цього не покаже. Вона невпевнено посміхнулася і дивилася на мене.

• Все добре, - сказала вона, але я знав, що так вона намагалася заспокоїти себе.   – Справді.
• Адо, ти повинна бути дуже обережна. Ніхто не повинен дізнатися про тебе і твої можливості, - продовжувала говорити жінка, але мені здалося, що Ада її майже не слухає.
• Гаразд, - кивнула головою дівчина. – А тепер ти повинна нам допомогти. Останнім часом коїться щось дивне. Наші здібності наче щось блокує. Ми не можемо бачити привидів. А сьогодні я дізналася, що тепер привиди не можуть бачити і мене.

Ада намагалася говорити спокійно, але я знав, що вона сильно хвилюється. Але чому вона нічого мені не розказала про це. Я згадав, що останні кілька днів вона мене уникала. От тепер я відчув себе ідіотом, яким вважав мене Денис. Треба поговорити з нею і все вияснити. А то я так захопився тим, що твориться у моїй голові, що зовсім не подумав про Аду.

• А це дуже погано, - проговорила жінка. Вона виглядала стривоженою.
• Що таке? -  запитав я, знаючи, що відповідь мені не сподобається.
• Більшість привидів, які бачить Ада, повинні її захищати, робити невидимою для  деяких демонів, - пояснила жінка, але мені здалося, що вона не все сказала.
• Тобто, для деяких? – тепер запитала Ада.
• Про таких як ти, знає лише троє демонів. Двох із них маги знищили кілька століть тому.
• Але один із них досі живий? – голос Ади знову тремтів. Я стиснув кулаки. Що це за прикол такий?
• Я не знаю. Вся інформація про цих демонів давно втрачена. Мені нічого не відомо, - важко зітхнула жінка.  – Мені час повертатися.   Адо, прошу тебе, будь дуже обережна. Те, що зараз відбувається, це не просто так. Алексе, подбай про неї.

Я ствердно кивнув головою. Тепер я від Ади ні на крок не відійду. Жінка полегшено зітхнула, кинула останній погляд на внучку і зникла. Ми ще деякий час посиділи   в каплиці,  а коли на дворі стало темніти, я вивів Аду геть і ми поїхали назад.

Всю дорогу ми знову мовчали. Я розумів, що сьогодні Ада дізналася багато такого від чого і  мені самому стало страшно. Потрібно все розповісти Денису. Ми повинні дізнатися про тих демонів. Коли ми приїхали у студмістечко, було уже темно. Студенти гуляли на вулиці, всі веселилися, я їм навіть трішки заздрив, їх ніщо не турбувало. Я не став відводити Аду у її гуртожиток, ми одразу направилися до Дениса.

Брата ми знайшли  у його кімнаті. Він лежав на ліжку, гортаючи якусь товсту книгу. Ніколи не розумів його пристрасті до літератури. Побачивши нас, він посміхнувся. Денис дуже зрадів, коли побачив нас з Адою разом, схоже, що саме цього він  і добивався увесь цей час.