15

Я прийшла до кімнати і впала на ліжко. Думати про те, що щойно сталося не хотілося взагалі, але небажані думки так і лізли у голову. Навіщо Алекс це зробив, коли я так сильно намагалася викинути його із голови.  Поринувши у власні думки, я не помітила Ніни, котра сиділа за столом і щось писала.

• Що з тобою? – запитала вона, відриваючись від конспекту.
• Нічого, - я вагалася, розповідати подрузі чи ні про те, що сталося. Але вона все одно дізнається, крім того мені потрібно з кимось поговорити. - Алекс поцілував мене.
•  Ну нарешті! – вигукнула подруга. От так і знала, що вони з Денисом намагалися нас звести.
• Ніно, ти нічого не хочеш мені розказати? – я схопила подушку і пішла в наступ на подругу. Та пискнула і кинулася до свого ліжка.
• Просто ви два ідіота ніяк не могли зробити перший крок. От ми і вирішили вас трішки підштовхнути, - почала говорити подруга.

Моя подушка полетіла у неї.  Все, Денису капець коли до нього доберуся. Ніна, побачивши, що я не збираюся нічого з нею робити, сповзла з ліжка і підійшла до мене.

• Я просто хочу щоб ти була щаслива. Ти на це заслужила,- подруга обняла мене і мені перехотілося з нею сваритися.
• Але Алекс? – я боялася. Боялася того, що він зробить мені боляче, як і інші.
• Усе буде добре. Просто дай йому шанс.

Трохи подумавши я заспокоїлася, все вирішиться коли я побачу Алекса. Якщо завтра він мене не ігноруватиме то, можливо, я послухаюся поради Ніни. Коли я вийшла з ванни, Ніна уже сопіла на ліжку. У цієї дівчини було вміння засинати, тільки торкнувшись подушки. Я  зібралася одягти піжаму, як в кімнаті з’явилася Саша.

• Ти куди зникла на кладовищі? – запитала я її. Подруга не відповіла, вона була якоюсь переляканою. – Сашо, що сталося?
• На Алекса напав демон, - відповіла дівчина, а у мені наче щось обірвалося. Накинувши спортивну куртку, я вибігла з кімнати.

До гуртожитку він би не пішов, отже, він у старому спортзалі. Я чимдуж кинулася туди, навіть не думаючи, що десь поблизу може бути той самий демон.

Алекса я знайшла в середині спортзалу. Він лежав на матраці і не рухався. Я страшенно перелякалася і кинулася до нього. Хлопець лежав із закритими очима, а з його руки текла кров.

• Ти мене зараз доб’єш, - ледь чутно сказав він, коли я почала його трусити.  -  А зараз задушиш.

Я відпустила його. Алекс сів і поглянув на мене. Він був блідим і дуже втомленим, але на щастя живим. Дена не було, значить він нічого не знав. Я набрала його номер і попросила прийти сюди з аптечкою.

• Для чого? Зі мною все добре, - почав обурюватися Алекс, але я його швидко заткнула, поцілувавши.

Я боялася  що він мене відштовхне, але він ще сильніше притис мене до себе. Так нас і застав Денис. Я хотіла відскочити від Алекса, але той не відпустив мене.  Ден нічого не сказав, тільки широко посміхнувся. Схоже наші емоції говорили за нас.

Відібравши аптечку у Дена, я взялася за роботу. Рана була не глибокою,  поріз тягнувся від плеча, аж до ліктя. Коли я промивала рану, Алекс скривився, але я змусила сидіти його спокійно і не рухатися.

• Що сталося? – нарешті озвався Денис.
• Демон. Раніше я таких не бачив, - відповів Алекс, знову кривлячись, коли я перемотувала рану.
• А хіба демони не одразу вбивають? Ну… це ж їхня природа. А ти наче живий? – посміхнулася я. Мабуть від хвилювання я почала говорити всякі дурниці.
• Ну дякую, Адо, - відповів Алекс, знову обнімаючи мене і мені це страшенно подобалося.  – Це було дивно. Спершу я відчув присутність привида, але нічого не побачив. А тоді на мене напав демон. Притис до землі і пильно розглядав,  а потім просто подряпав і зник.
• Мабуть ти відчув Сашу. Вона була там, хотіла тебе попередити, але ти не чув її , - мовила я. Ця вся ситуація мене лякала.  Потрібно швидко щось робити, інакше можуть постраждати невинні.

Ми ще трохи посиділи у спортзалі, обговорюючи те що сталося, але коли я вже почала засинати на плечі у Алекса, хлопці вирішили розійтися по гуртожитках. Провівши мене до мого, вони пішли далі. Діставшись до ліжка, я одраз ж провалилася у сон.

Я блукала темним коридором. Було холодно і страшно, але я продовжувала йти вперед, позаду мене теж щось йшло. Це була не людина і не привид, щось дуже погане і воно жадало мене. Мене пронизав холод, я озирнулася і побачила його. Високу потвору, покриту жахливими шрамами з моторошними яскраво-голубими очима. Він мене знайшов.

Я прокинулася страшенно переляканою. Ніна, побачивши мій стан, кинулася до мене.

• Знову кошмар? – вона хвилювалася за мене. Я кивнула головою і обняла її. – Може ти не підеш сьогодні на пари?
• Ні. Мені потрібно розвіятися.

Здалося, що пари я не відвідувала цілу вічність. Після першої пари, я уже бажала чим швидше зникнути звідси. Я не зробила це лише тому, що одногрупники і заняття змушували мене забути  свій нічний кошмар.

Ми  сиділи у столовій. Було дуже шумно, одногрупники про щось розмовляли, але я не вслуховувалася про що саме. Всю мою увагу привернула дівчина, яка зараз розмовляла з Сашею. В тому, що вона була мертвою я була переконана, але я її не відчувала. Це було дуже дивно, тому що такого раніше не було, або я бачу і відчуваю привида, або ні, без варіантів. А тут я його бачу, але його присутності не відчуваю.