14

Алекс

Навіть не уявляю як їй вдалося мене переконати. Ада була дуже впертою, але краще взяти її з собою і приглядувати, тому що інакше вона б сама туди пішла і неодмінно  втрапила  в халепу.  Зараз вони йшли з Деном і про щось тихо перешіптувалися. З ним вона поводилася так природно, що мене аж бісило.  Ця дівчина взагалі доводила мене до божевілля, кожного разу як я її бачив мені хотілося її або прибити, або притиснути її міцно до себе і нікуди не відпускати.

• Ревнуєш? – пролунало у мене біля вуха і я здригнувся від несподіванки.

Саша йшла поруч і мило посміхалася. Як на привида вона класно виглядала, але її зовнішній вигляд був дуже кумедним. Дивно, що вона досі не перейшла на інший бік, але вона була поруч з Адою і могла вправити їй розум, за це дівчина мені і подобалася. От тільки їй я це ніколи не скажу.

• Ха! Звісно що ні, - швидко відповів я. Занадто швидко, тому що дівчина сприйняла мою відповідь по-своєму.
• Ага, - насмішкувато погодилася вона. – Не тупи, Ада не довго буде вільною. А ти, хоч і придурок, але все ж кращий варіант.

Я завмер. Ну нічого собі комплімент. Саша мені підморгнула, явно насолоджуючись моєю реакцією і зникла. Ууууу.. я точно збожеволію.

Кладовище і справді здавалося покинутим. Кожного разу як я бував на цвинтарі, тут було шумно і людно. Мене завжди переслідував натовп привидів, сподіваючись, що я допоможу їм з їхніми незавершеними справами. Але зараз тут я не відчував жодного привида.  Схоже, Ада була правою і тут було щось не те.

• Щось відчуваєш? – запитав я Дениса. Він був дуже зосередженим, намагаючись вловити бодай щось підозріле.
• Ні, - брат похитав головою.

Ада роззиралася довкола і я бачив, що вона не збирається стояти на місці, поки Ден щось вловить. Я теж не збирався, тому схопив її за руку і потягнув за собою.  На мій подив вона не пручалася, а спокійно пішла за мною. Нам потрібно було дуже швидко все тут оглянути. Ми вирішили, що в ночі це буде дуже небезпечно, тому потрібно встигнути до заходу сонця.

Ми уже достатньо віддалилися від Дена, але брат нас швидко наздогнав і був чимось стурбований.

• Я дещо відчув, - відповів він, на мій запитальний погляд. Ада досі стояла поруч, тримаючись за мою руку.  – Щось схоже на демонічну енергію, але я не можу зрозуміти чию саме.
• Де? – запитала Ада. Вона була спокійною. Такою я ще її не бачив, вона не була переляканою, а навпаки дуже рішучою, що мені дуже не сподобалося.
• В центрі кладовища стоїть стара каплиця. Вона уже давно закрита і це ідеальне місце, - брат мав на увазі, що там цілком могли ховатися вампіри, демони і інша нечисть, що означало, якщо ми туди поліземо, доведеться битися.

Я був не проти. Але було дещо, що мене стримувало. Ада. Я не міг затягнути її туди, якщо з нею щось станеться, я собі цього не пробачу. Але знову ж таки, мені і слова не дали сказати, як Ада потягнула Дениса до каплиці. Заперечувати було марно.

• Замок зламаний, - Ден вказав на ржавий замок, який валявся біля дверей.

Я знову взяв Аду за руку і наказав їй не відходити від мене, вона хотіла сперечатись, але мабуть вираз мого обличчя був дуже переконливим.

В середині було темно і пахло сирістю. Насправді вона була більшою, ніж здавалася ззовні. Я сподівався побачити тут страшенний гармидер, але все сміття було акуратно зібране під стінами, середина каплиці була абсолютно чистою.

• Не схоже що вона стояла покинутою кілька років, - зауважила Ада.
• Е… народ? – Денис стояв біля вівтаря і дуже уважно вдивлявся в підлогу.
• О  ні, -  застогнав я, побачивши те, на що дивився брат.
• Це те, що я думаю? – втрутилася Ада. Їй не варто було це бачити.

На підлозі, білою фарбою була намальована пентаграма, оточена колом якихось дуже дивних символів, які я зустрічав вперше. Тут проводили ритуали, а кістки, які були в  центрі схоже мали відношення до зникнення привидів. Пентаграми дуже могутні штуки і з ними не варто жартувати. Це справа дуже могутнього темного мага. І якщо це так, то ми дуже сильно вляпалися.

• Нам треба забиратися звідси,-  сказав я, чим дуже здивував Дена, але брат не став нічого говорити.

І я розумів його подив. Раніше б я не пішов так просто. Але зараз тут була Ада, дівчина за яку я дуже сильно хвилювався, але не хотів собі в цьому зізнаватися. Денис швидко сфотографував все на телефон і ми пішли геть. Дуже вчасно, на дворі уже сутеніло.

Всю дорогу до гуртожитків, я йшов мовчки. Ада з Деном активно обговорювали, те що ми знайшли, брат щось пояснював їй про ритуали. А я намагався зрозуміти що мені робити. І пентаграма, і каплиця мене хвилювала зараз найменше.

При вході в студмістечко Денис нас покинув і помчав до бібліотеки, шукати щось корисне. Ми з Адою залишилися в двох.

• Дякую, за те що взяв мене з собою, - Ада виглядала якоюсь знервованою. Вона завжди була такою поруч зі мною, від чого мені стало соромно.
• Ти знаєш, що я цього не хотів. Там могло бути небезпечно, - відповів я. Мені теж була трішки лячно, я не хотів все зіпсувати.
• Мені краще піти, - Ада відпустила мою руку і зібралася йти геть. Я навіть не помітив, що всю дорогу ми йшли, тримаючись за руки.
• Стій! – зупинив я  Аду, притискаючи до себе. – Вибач.  Я був ідіотом.