12

Я сиділа на горищі, коли подзвонив Ден. Мені не хотілося з ним розмовляти, але він ніколи не дзвонив без поважної причини. Чому він захотів зустрітися я не зрозуміла, але він був дуже серйозним, тому я погодилася.

Старий спортзал я ледь знайшла. Довелось іти через увесь парк, а на дворі уже було темно. Приб’ю я його за це. Та коли я зайшла у середину і побачила Алекса, я уже подумки роздирала Дениса на частини.  

Не знаю скільки б ми отак стояли з Алексом, розлючено свердлячи поглядом один одного, поки не втрутився Ден. Він сидів на підлозі і виглядав не дуже добре. Вмовивши нас заспокоїтися,  він нарешті почав розповідати про все що довідався.

Запитання про привидів здивувало і мене, і Алекса. Та коли Ден усе пояснив, я злякалася. Я навіть і не помітила нічого.

• Ти маєш якісь припущення, чиїх це рук справа? – запитав Алекс.

Ми стояли так близько, що практично торкалися руками. Я подумки скривилася і зробила крок у бік. Це помітив Ден і непомітно посміхнувся.

• Не знаю. Я нічого не можу знайти. Хтось дуже добре замітає сліди, - відповів Ден. Я помітила, що він дуже переживав через це.
• А та книга, яку викрали? – згадала я.
• Думаю, що це пов’язано. Схоже у місті з’явився темний маг, - промовив Ден і хлопці ще більше насторожилися.
• Темний маг? -  перепитала я. Все, що стосувалося магії було для мене загадкою, я ніколи нею не цікавилася, хоча і володіла магічним даром.
• Ось ще одна причина чому я вас покликав, - сказав Ден і якось напрягся.  – Адо, ти практично нічого не знаєш ні про Магічну Завісу, ні про саму магію.  Так як ти володієш даром, то теж причетна до цього всього і так само є в небезпеці.  Тому, ми повинні навчити тебе захищатися і розповісти все, що знаємо.

Сказавши це, Денис полегшено зітхнув і, очікуєте поглянув на мене. Я замислилася. Мені хотілося дізнатися про все, що відбувалося, але це означало, що мені постійно доведеться бути поруч з Алексом.  Що ж доведеться дуже постаратися і не вбити його. Буде важко, але ж у мене сильна  сила волі. Правда ж?

• Гаразд. Тільки, не потрібно няньчитися зі мною. Я можу сама себе захистити, - відповіла я і Денис полегшено зітхнув.
• Ага, сутичка з гарпією, хороший приклад. Ти себе прекрасно захистила, - єхидно вставив словечко Алекс.

Я подумки почала переконувати себе, що його ще рано вбивати, тому боляче стиснула кулаки.  Алекс, побачивши мої маніпуляції з руками, посміхнувся і втупився прямо мені в очі. Кулаки я стиснула ще сильніше.

• Ви знову це робите,- вмішався Ден, масажуючи скроні.
• Вибач! – одночасно сказали ми з Алексом.
• Отже, з теорією ми будемо розбиратися по ходу, а от з самозахистом, думаю варто почати вже. Я тебе вчитиму,- сказав Денис, але тут вмішався Алекс.
• О ні! Не ображайся, але боєць з тебе ніякий. Тому, Адо, твоїм вчителем буду я,- нахабно заявив Алекс.
• Ні! Нізащо! – вигукнула я. Так я його точно вб’ю.
• Алекс правий. Він краще зможе тебе навчити, - сказав Ден, от тільки мені здалося, що він був цим дуже задоволеним. Якщо я дізнаюся що це якийсь його план, йому буде непереливки.

У мене не було іншого вибору тому я погодилася. От тільки Алекс не довго буде так самовпевнено посміхатися, я теж дещо вмію.

• Чому вона так посміхалася? – почула я питання Алекса, коли вже виходила з спортзалу.
• Ти злякався? – запитав Денис, і я посміхнулася ще ширше. Це буде цікаво.

В ночі я знову спала неспокійно. Після того як я вийшла з лікарні, кожної ночі мене мучили кошмари. Спершу мені снилася гарпія, тому на це  я не зважала. Але потім сни змінилися. На початку я бачила лише якісь обриси і чула жахливі крики. А тепер я бачила вогонь, якесь підземелля, чула все ті ж пронизливі крики, тільки тепер я ще чула чийсь сміх, від якого мурашки бігли по тілу. Ці сни мене лякали і щось підказувало мені, що вони не витвір моєї уяви.

Всі пари я проспала. Ні, я справді хотіла на них піти, але не змогла встати з ліжка і я б увесь день на ньому успішно провалялася, але подзвонив Ден. Сьогодні повинно бути перше тренування і я його нізащо не пропущу. Ну що ж Алексе, побачимо наскільки ти крутий. Швидко зіскочивши з ліжка, я побігла до ванни. Одягла спортивний костюм, зав’язала волосся у високий хвіст і побігла до старого спортзалу.

Ден і Алекс були уже там. Денис гортав якусь товсту книгу і хмурився, Алекс розминався.  Я на мить залюбувалася ним. Він був дуже вправним і дуже зосередженим. Коли він не корчив із себе крутого мачо, то був дуже  симпатичним і подобався мені куди більше.

• Я тут! – гукнула я, привертаючи увагу хлопців до себе.
• Ну нарешті! Ти ще довше йти не могла?- запитав Алекс. Невже кілька хвилин тому я милувалася цим дурнем?

Але в нашу назріваючу сутичку знову втрутився Ден.  Я йому співчувала. От якби я могла чути думки всіх людей, відчувати їхні емоції, то мабуть уже збожеволіла, а він добре тримається.

• Моя голова мені ще потрібна, тому прошу засуньте свої емоції куди подальше, - я очікувала на інше вступне слово, але схоже наші емоції сильно дошкуляли Дену.
• Ми все зрозуміли. Може почнемо? – я вже була готова побити Алекса прямо зараз, але мені захотілося його трохи помучити.
• Адо одягни це, не хочу щоб ти якось постраждала, - Денис протягнув мені захист для скейтбордистів, шолом я проігнорувала. Поки я одягалася, Ден продовжував інструктаж. – Алекс навчить тебе основам самооборони, більше тобі не потрібно.
• Чому?  -  поцікавилася я. Невже вони думають, що я триматимусь осторонь, тепер, коли знаю так багато.
• Ми просто хочемо щоб ти була у безпеці і все. У решту справ ми тебе не залучатимемо, - пояснив Ден. Алекс не втручався в розмову, він просто стояв осторонь і спостерігав.