10

Голова грозила розколотися на маленькі частинки. Усе тіло страшенно боліло, а ще якийсь дивний писк мене страшенно дратував. Якщо я ще не померла, то це дуже добре. Гарпія, серйозно? Я ж навіть уявити не могла, що у спортзалі мене чекає гарпія. Їх же ж не повинно існувати. Ну добре раз вампіри існують, вони теж мають право на існування, але чому саме у цьому світі, у місці де я живу, та ще й у спортзалі університету де я навчаюся. От не щастить щось мені останнім часом.

Очі розплющила  з превеликими зусиллями, від чого голова вибухла новою хвилею болю. Прекрасно, я у лікарні. Ці білі стіни і  ненависний запах ліків я впізнала відразу. З правої руки тягнеться біла трубка – крапельниця. Ще краще. Ой, ліва рука якась важкенька. Та ну, бути не може. Гіпс. Я застогнала. Ліва рука страждала у мене частенько і це вже четвертий перелом за всі мої вісімнадцять років. Спробувала піднятися, але почула чийсь голос.

• Лежати! – а він що тут робить? Алекс сидів на кріслі біля мого ліжка і, нудьгуючим поглядом, дивився на мене.
• Ти що тут робиш? – я знову застогнала. Ну чому саме він? Що він тут забув?
• От так і знав. Почуття вдячності у тебе відсутнє так само як і почуття самозбереження,- щось його слів я не дуже зрозуміла. І головне, дивиться на мене такими ображеними очима. – Ти якого біса до гарпії полізла!?

Упс, він про неї звідки знає? Я уважно на нього подивилася. Волосся скуйовджене, на лівій щоці невеличкі подряпини, одяг весь у пилюці, права рука перемотана бинтом.  Це ж не він мене зі спортзалу витягнув? Якщо так, то краще б гарпія мене таки убила. Він ж тепер буде корчити з себе героя.

• Я ж не екстрасенс щоб знати, що у спортзалі завівся прародич вампіра,- відповіла я,  намагаючись сісти. Цього разу заболіла вже рука і я скривилася.
• На твоє щастя я тебе вчасно знайшов, - от знала, що він так скаже, - а то б залишилися від тебе лише…
•  Дякую тобі, о великий і всемогутній,  - перебила його. Вислуховувати його хвалебну промову, мені хотілося найменше.
• Бачу ти в нормі, - у дверях з’явився Денис, якому я була рада куди більше.  – Як почуваєшся?
• Так, наче танк по мені проїхався,- посміхнулася я. От з ним мені було набагато комфортніше, ніж з його братом.
• А ти і під танк умудрялася попасти? – саркастично запитав Алекс і мені захотілося в нього чимось кинути, та нажаль не знайшлося чим. Тому я просто показала йому язика. – Дуже по-дорослому.

Денис просто стояв у дверях і сміявся з нас. Мабуть, зі сторони ми були схожими на п’ятирічних дітей, які не можуть поділити іграшку. Це все Алекс винен, це він весь час виводить мене із себе.

• Звідки тут гарпія? – запитала я. Зараз мене це дуже турбувало. – Я вважала, що вони існують лише у фільмах про Дракулу.
• А привиди тоді повинні існувати лише у «Каспері»? - знову вставив словечко Алекс.
• Ми не знаємо, - швидко сказав Ден, він мабуть відчув моє невимовне бажання прибити його брата. – Але з’ясуємо. Так Алекс?
• О так, - чесно, якби не різкий головний біль я б Алекса таки там на шматки розірвала. Його самовпевнений вигляд діяв мені на нерви.

Десь хвилин десять ми сиділи у тишині. Ми  з Алексом свердлили один одного злісними поглядами, а Денис просто з нас сміявся. Цю ідилію перервала Саша. З’явившись, вона одразу кинулася на мене з наміром вправити мені розум.

• Ти геть здуріла?! Ти чого у палаючий спортзал полізла?! – кричала на мене подруга, схоже хлопців вона не помітила, бо на гучний сміх Алекса ніяк не відреагувала.
• Сашо! – я намагалася її заспокоїти, але вона мене наче не чула, продовжуючи сварити мене.
• Там ще й гарпія була, -  ляпнув Алекс. Схоже його ця ситуація дуже веселила. От красно дякую йому. Тепер Саша дивилася на мене як на божевільну.
• Що?! Ти ненормальна!- сказала вона і зникла. Наступного разу вона повернеться уже з довгенькою промовою про мої розумові здібності і відсутність у мене здорового глузду.
• Я теж так вважаю, - прошепотів Алекс, але я це почула. Тут мої нерви і не витримали.
• Теж ненормальною мене вважаєш, так?! – кричати я не збиралася, само якось вийшло. – Нехай. Я звикла до цього. Думаєш ти кращий? Герой, рятуєш людей, знищуєш нечисть. Та ти молодець просто. Я знаю тебе менше місяця, але мене від тебе уже нудить. Тож наші почуття взаємні. О, і дякую, що врятував мою нікчемну шкуру.

Мабуть я б ще щось йому сказала, але увійшла медсестра і вигнала хлопців з палати. Я була така злюща, ще нікому не вдавалося так мене розлютити.

У лікарні я пролежала майже тиждень. На моє щастя рука була не зламана, а всього лиш із тріщиною, тож гіпс мені мали зняти через кілька днів. Мама, коли дізналася, що я в лікарні довго ридала і я ледь її заспокоїла. Ніна заходила до мене кожного дня, Саша з’являлася лише двічі. І то лише для того щоб почитати мені нотації. Денис заходив всього раз, про Алекса він нічого не говорив, та й мене він абсолютно не цікавив.

Коли мене виписали, я була на сьомому небі від щастя. Лікарень я з малку не любила. От тільки у гуртожитку на мене уже чекала гора домашнього завдання, яким одногрупники щедро зі мною поділилися.