7

Ненавиджу бібліотеки. Я вже третю годину тут сиділа, гортаючи товсті книги. Ніна з Сашею мене покинули ще годину тому. Зрадниці, залишили мене одну на поталу науці.  

Годинник показував північ, а я ще і половини реферату не написала. Викладач з симвології змусив писати нас реферат на двадцять сторінок у ручну. Денис попереджав, що з цим предметом завжди одні проблеми.

Щодо Дениса, то ми здружилися. Майже кожного дня ми з ним зустрічалися і він розповідав те, чого я не знала. Ми з ним чудово знаходили спільну мову, він прекрасно розбирався в людях. І як потім я дізналася, причиною було його вміння читати думки. Добре, що мої думки він прочитати не міг, а то весь час у них був Алекс. І через це я весь час була роздратованою, він навіть один раз мені приснився. На щастя я його вже тиждень не бачила, а то б не знаю що  з ним зробила.

Мої думки перервав якийсь шум. Я думала, що у такій годинні тут не повинно нікого бути. Бібліотекарка мирно сопіла у кріслі, поки хтось нишпорив у відділі древньої літератури.

• Агов! – гукнула я, але ніхто не відповідав. Несподівано мене щось штовхнуло і я вдарилася головою об книжковий стелаж.

Е ні, не на ту напали. Я швидко підвелася і побігла на двір. Єдине що я побачила у світлі ліхтаря, це гострі ікла і яскраво червоні очі. Мене затрясло від жаху. Я щойно побачила вампіра. 

Перше, що прийшло мені на думку, це кинутися до Дениса, що я і зробила. Влізши через вікно у туалеті, я пробралася до кімнати хлопця, який спокійненько собі спав. На цей раз розбудити його вдалося швидко.

• Адо? – сонним голосом пробурмотів юнак. Здається він спершу подумав що то сон, бо зробив спробу перевернутися на інший бік і повернутися до сну.
• Вставай! – я перервала його плани. – Я щойно вампіра бачила.
• Що? – от тепер він прокинувся.

Наказавши мені сидіти тут, він вибіг з кімнати. А через кілька хвилин повернувся з сонним Алексом. Ну чому хлопці полюбляють спати без футболок. Мені аж подих перехопило, коли я його побачила. На голові творився безпорядок, очі були сонними, на щоці слід від подушки. Він стояв переді мною у одних сірих спортивних штанах. Ого, а гарненькі у нього кубики на животі.

• Ну і чого ви мене розбудили? – запитав хлопець, сідаючи біля мене. Від його близькості у мене мурашки по тілі побігли.
• Я вампіра бачила, - спокійно відповіла я. Алекс від моїх слів теж швидко прокинувся. Схоже, я винайшла новий спосіб швидкого пробудження.
• А ти впевнена, що точно вампіра бачила? – перепитав він мене.
• Ні, це просто добра фея ікла забула дома залишити, - саркастично відповіла я. Денис голосно засміявся, але одразу затих, коли Алекс розлючено на нього подивився. – Я знаю що бачила.
• Він тобі нічого не зробив? – стурбовано запитав Ден. Я вказала на чоло, де виднівся маленький поріз.
• Він не хотів на мене нападати, - сказала я, коли Денис кинувся промивати мою рану.  – Він шукав якусь книгу.
• Книгу? – Алекс відібрав у брата пластир і продовжив надавати мені медичну допомогу. І чого це раптом він таким добреньким став?
• Я була у бібліотеці, коли почула якийсь шум. Схоже, вампір не сподівався що там хтось буде, тому що коли побачив мене, кинувся тікати. Коли тікав, зачепив мене і я вдарилася головою об стелаж.
• Яку книгу він взяв?- поцікавився Алекс, закінчивши із моїм чолом.
• У мене немає здатності бачити у темряві, - огризнулася я.  – Але взяв він її із відділу давньої літератури. Чорт! Бібліотекарка, вона спала коли це все сталося. Він ж нічого їй не зробив?

Я злякалася. А що коли вона в той момент не спала, а була вже мертвою. Переляканими очима я подивилася на Алекса, той зітхнув і кудись пішов. А уже через п’ять хвилин прийшов у джинсах  і кофті,  у руках він тримав сіру спортивну куртку, яку дав мені, я з вдячністю одягла її. Денис теж вдягнувся, а в руках тримав арбалет. Я завмерла, згадавши те, що намагалася забути.

• Он що я тоді бачила, - прошепотіла я, а хлопці витріщилися на мене, нічого не розуміючи.
• Ти про що? – запитав Денис, схвильовано дивлячись на мене.
• Якось у ночі, біля лікарні я побачила хлопця, який вистрелив у дівчину з арбалета. Я подумала що він її вбив, - сказала, згадавши якою наляканою тоді була.
• І я її вбив, - озвався Алекс. – Вона була вампіром. Того разу ти бачила мене.

Отже, він мене теж бачив, але нічого не пояснив. Хоча напевно це добре, а то б тоді я йому не повірила і вважала вбивцею. Але коли я на власні очі побачила вампіра, мені вже було все одно.

• Ти як? – запитав Алекс, якось схвильовано.
• Нормально. Пішли, - я заспокоїлася і потягнула хлопців до туалету.
• Е.. Адо, з тобою точно все добре? Там жіночий туалет,  а не вихід,- стривожено озвався Денис.
• Я знаю, -я хитро посміхнулася. – Думаєш, як я потрапила у твою кімнату у ночі. Вахта не випустить нас у першій ночі, та ще зі справжнім арбалетом.

Денис ствердно кивнув,  а Алекс розреготався.

• Ти влізла через вікно? – запитав він, продовжуючи сміятися.
• Ага, - підтвердила я.
• Ден, ти відводиш Аду у її гуртожиток, а я перевірю бібліотеку, - сказав Алекс, коли ми вибралися на вулицю.
• Що? Я йду з тобою, -  рішуче мовила я і попрямувала до бібліотеки.