6

Алекс

Все було нормально. А потім з’явилася ця дівчина. От що я мав подумати? Що це звичайний збіг обставин? Мені у це мало вірилося. Але коли Денис притягнув її до моєї кімнати і сказав, що про Містичну Завісу вона нічогісінько не знає, я завмер. Та це ж неможливо, вона ж привидів бачить. Але коли я побачив її перелякане обличчя, коли Ден розповідав їй про демонів, то зрозумів що вона не бреше.

Визнаю, я був не правий. Хотів вибачитися, але ця дівчина почала кричати на мене от я і розлютився. А хіба я винен, що вона така наївна  не могла здогадатися, що окрім привидів існує і інша сторона містики.

• Ти чого на неї накинувся? – тепер уже кричав Денис, тільки но дівчина пішла геть.
• Ти сам сказав щоб я з нею розібрався, - відповів я, знизуючи плечима. Брат злісно на мене подивився.
• Я ж не думав, що ти такий придурок і скажеш їй все прямо, - вже спокійно сказав Ден. Це він мене придурком назвав? – Ти чим думав?
• Що ти хочеш? Ну облажався я, визнаю,- визнав я, Денис чомусь почав загадково посміхатися. – Тобі чого смішно?
• Просто наступного разу думай, перш ніж щось зробити, - сказав брат і вийшов з кімнати.

От вічно він так. Таке враження, що він виконує роль моєї мами. Завжди намагається мене виховувати. Я встав з ліжка, взяв куртку і пішов на вулицю. Спати вже не хотілося, ці двоє перебили всю охоту.

Чого я так злився на дівчину, мені було не зрозуміло. А коли вона сказала, що теж справлялася зі своїм даром самотужки як і я, розлютився ще більше. От тільки дивним було те, що розізлився я не на неї.  

Свіже повітря трохи освіжило голову і я нарешті повністю заспокоївся. Я не хотів сьогодні їй все це говорити, але коли побачив її у тій кімнаті, все якось само по собі вирвалося. Той коридор був моїм таємним місцем де я міг побути в тишині. І коли я захотів побути на самоті натрапив на неї. Тому мабуть і розізлився.

Зараз я не хотів туди йти, але якось ноги самі привели мене туди. Отямився коли вже піднімався по сходах що вели до покинутого коридору. Я захотів повернутися назад, та раптом відчув холод, там був привид.

Тихо ступаючи, підійшов до кімнати і почув голоси. То була Ада, вона з кимось розмовляла і судячи з того, що я відчував, розмовляла вона з привидом.

• І він подумав, що то я, - жалілася вона. Її голос тремтів і мені стало якось не пособі.
• Він ж хлопець. Ти чого чекала? – відповів привид. Це була дівчина.
• Сашо, невже я схожа на ту хто замість домашньої тваринки тримає вампіра? – отже, це її я бачив з Адою тоді у бібліотеці.
• Ну… Я казала що чорний одяг не робить з тебе милої дівчинки, - я посміхнувся. А й справді, весь час коли я бачив дівчину, на ній був лише чорний одяг.
• Ти знає чому я його ношу, - відповіла Ада і мені стало цікаво, якою була причина такого іміджу.
• Ну подумаєш, спілкуєшся з мерцями. Що ж того? – невже лише через це, я посміхнувся.
• Припини сміятися. Знаєш, в такі моменти мені хочеться знову побачити прабабусю і подякувати їй за такий щедрий подарунок. От куди вона мене втягнула? – я відчув у її голосі відчай. Мені стало її якось шкода. Дівчина не була готовою до того всього, що відкривав їй її дар.
• Тобі не казали, що підслуховувати це погано? –  я навіть не встиг ніяк відреагувати, коли у дверях з’явилася голова блондинки. А за секунду почув розлючений голос Ади.
• А ну стояти! – та я навіть і не думав кудись йти. Двері відчинилися і там з’явилася дівчина. Здається я її сильно розізлив.
• Привіт, - і що я говорю?  Через цю дівчину я поводжуся як ідіот.
• Ти що тут робиш? – вона свердлила мене розлюченим поглядом. Мені здалося чи в її очах я побачив натяк на свою швидку смерть.
• Прийшов вибачитися, - це я таке сказав? Та не може бути. Але судячи, як вираз її обличчя пом’якшав, схоже що сказав.
• Я слухаю, - сказала вона, складаючи руки на грудях. От тепер розлютився я.
• Вибач, - пробурмотав я, розвернувся і пішов геть.

Чого я психанув не знаю. Але коли вона робила такий самовпевнений вираз обличчя, мені хотілося її прибити. Так і знав, що не варто туди йти.

До кімнати я залетів злий як чорт. Швидко роздягнувся і впав на ліжко. А зранку прокинувся таким же злим яким був вчора. А причиною була Ада, тепер вона мене ще й усні діставати буде.

Нашвидкуруч одягнувся, взяв рюкзак і пішов на пари. Після перших пар я вже встиг заспокоїтися. Зараз я сидів з друзями у столовій і обговорював майбутній недільний футбольний матч, в якому братиму участь. Раптом поглядом натрапив на знайомий силует.

Ада сиділа обличчям до мене і весело про щось розповідала подрузі. А вона доволі симпатична, коли не хоче мене вбити. Її чорне волосся було зібране у високий хвіст, одягнута вона була у чорний топ без рукавів з білим черепом спереду. На вільному стільці біля дівчини я побачив Сашу, вона накручувала волосся на палець, а вільною рукою весь час доторкалася до руки Ади, від чого та кумедно здригалася. Я її розумів, дотик привида не дуже приємний.